Половину з півмільярда гривень на підручники Міносвіти за останні роки отримали дві фірми, пов’язані з найвідповідальнішими клерками Дмитра Табачника.
Ми знову повертаємось до цієї теми, оскільки на наш хлопський розсуд саме «Наші Гроші» мали на увазі у Міносвіти, коли заявляли: «Вкотре, із року в рік, певні ЗМІ оприлюднюють недостовірну та неповну інформацію щодо закупівлі Міносвіти підручників».
Фото tsn.ua
Дійсно, ми з року в рік публікуємо дані про закупівельні ціни міністерства. Та з року в рік не стомлюємося вражатись «умнєйшим, опитнєйшим людям», що скупчились біля корита держзамовлення на видавництво підручників в Україні. І знову є нагода.
Днями Міністерство освіти та науки через власну установу «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти» замовило друк підручників на 85,93 млн грн. Перелік найдорожчих очолюють два видання для третіх класів шкіл з польською мовою – «Літературне читання» по 607 грн. та «Українська мова» по 571 грн. за екземпляр.
Ці книжки потрапили у хіт-парад найдорожчих підручників України за 2011-2013 роки, в який ми на підставі даних «Вісника держзакупівель» внесли всі видання дорожче від 300 гривень за екземпляр.
Не сумніваємось, що міністерство Дмитра Табачника знову віднесе наше повідомлення у розряд «недостовірних». Тому спробуємо розібратись з мабуть-таки «достовірним» прес-релізом Міносвіти, у якому чиновники спробували пояснити, яким же чином чиновники отримують космічні ціни за прості книжечки. (Нижче виділено абзаци з прес-релізу).
Отже МОН закуповує «лише ті підручники, які стали переможцями Всеукраїнського конкурсу рукописів підручників… Переможцями стають саме рукописи авторів, які створюються відповідно до начальних програм та навчальних планів».
Ага, є такі конкурси. Саме за результатами цих конкурсів у нас з’являються підручники, у яких спочатку вихваляють понад міри Помаранчеву революцію, а потім так само нещадно видаляють про неї всі згадки. Також суто для проформи повідомимо, що мати Валерія Хорошковського є співавтором п’яти підручників з вищезгаданого хіт-параду з 39 видань.
Однак це лірика. Фізика процесу у тому, що автори вподобаних Міністерством освіти підручників далі укладають угоди з обраними ними видавництвами. І вже з видавниками укладає свої угоди міністерство. Саме на цьому етапі з’являється ціна підручника.
Цинізм у тому, що міністерство на цьому – грошовитому етапі – не проводить відкритих торгів. Угоди з видавниками укладаються по неконкурентній процедурі «закупівлі в одного учасника», бо у видавників авторські права, а тому монополія на друк вподобаного міністерством підручника. Це означає, що ціною закупівлі стає саме та цифра, яку туди за результатами непублічних перемовин вносять сторони угоди – міністерство та видавці. Що ж входить у ціну угоди?
«Вартість підручника, що закуповується, включає в себе технологічний процес його виготовлення». Вказаний процес «складається не тільки з витрат на папір, картон, плівку та поліграфічні витрати, а ще й з редакційних та видавничих (авторські гонорари, розроблення оригінал-макетів, художні та редакційні витрати)», – повідомляє Міносвіти.
Пропонуємо Дмитру Табачнику преміювати капітана Очевидність, який майстрував той прес-реліз. Бо він зміг сказати очевидну правду, однак не дав жодних даних про розмір цих гонорарів та інших витрат. Думаємо, що спеціалістам було б цікаво дізнатись, скільки міністерство дає грошей на «редакційні витрати» і що взагалі входить у цю статтю видатків.
Книжку Дмитра Табачника на 544 сторінки можна придбати за 52 грн, або у 80 разів дешевше від підручника «Інтегрований курс «Література» (польська та світова)», який коштував Міністерству освіти Дмитра Табачника 1 604 гривень за екземпляр.
У міністерстві знову не збрехали, так і є. Найкоштовніші підручники Міносвіти справді мають наклад кількасот екземплярів. Однак є і інша правда.
Цієї весни видавництво «Наукова думка» НАН України замовило приватній фірмі «Віпол» виготовлення кількох видань накладом по 300 екземплярів. Середня вартість склала… 32 грн. за екземпляр. Вражає?
Подивимось, що робиться серед підручників Табачника накладом близько тисячі екземплярів. У повній відповідності до логіки МОН ціни на них нижчі від «сотенних» книжок – в районі 120-140 грн.
У такому випадку маємо надію, що ці підручники мають таку ж якість, як і книга «Врубель і Київ» – 430 сторінок матового паперу, суперобкладинка, тверда обкладинка та вставки мають тиснення золотом, індивідуальна вакуумна упаковка. Минулого року Київський національний музей російського мистецтва замовив друк цього видання накладом 1 тис екземплярів по… 150 грн. за штуку.
Якщо і це не вражає, то розповімо про підставу з боку Міністерства освіти і науки, молоді та спорту АР Крим. Кримські освітяни замовили підручники накладом по 1 тис екземплярів при середній ціні… 45 грн. за штуку. У скільки разів це дешевше від підручників Табачника такого ж накладу? У два, три чи в чотири?
Окрім того, у МОН заявили, що їм «вдалося зменшити вартість малотиражних підручників, у порівнянні з попередніми роками. Ось для порівняння: вартість найдорожчого підручника мовами національних меншин у 2013 році становить лише 365,64 гривні, коли, приміром, вартість підручника з біології мовами національних меншин у 2009 році становила 870,50 гривень».
А це геть погана міна про відверто огидній грі. Справа в тім, що цей прес-реліз МОН випустило у березні, відреагувавши на повідомлення «Наших Грошей» про закупівлю чергової партії підручників. У ній найдорожчий і справді коштував 365,64 грн. Однак знову ж таки відсилаємо вас нагору статті – бачте два свіженькі підручники по 607 та 571 грн.?
Також паршиво виглядає посилання Табачника на попередників, які у 2009 році платили за підручники по 870 гривень. Знову відсилаємо до нашого хіт-параду, у якому зібрані дані за 2011-2013 роки. Найдорожчі підручники Міносвіти Табачника коштували 1604 грн. за екземпляр!
Ми припускаємо, що цінова вакханалія у відомстві Табачника певною мірою обґрунтовується тим, що найменші наклади підручників Міносвіти замовляє державному підприємству «Всеукраїнське спеціалізоване видавництво «Світ». А ефективність державних виробників, обкладених з усіх сторін циркулярами, регламентами та гронами домовленостей – та ще штучка. Недарма ж придумали приватизацію.
Однак ми припускаємо, а ревізори – розпоряджаються інформацією. Тому нагадаємо про висновки Рахункової палати України: видавництва, яким Мінсовіти харків’янина Дмитра Табачника замовляло видання підручників у 2010-2011 роках, потім замовляли поліграфічні послуги харківському ТОВ «Побутелектротехніка» Михайла Шифріна. Після цього компанія замовляла друк в реальних типографіях, залишаючи собі 60-85% від загальної суми виділених міністерством коштів.
Однак після того, як Рахункова палата на початку 2012 року повідомила про свої знахідки, жоден інший правоохоронний чи контролюючий орган ніякого сміття із стін МОН більше не виносив. Тому повернемось до «Вісника держзакупівель», у якому опубліковано дані про закупівлі підручників з 2010 року на 508 млн грн.
Виявляється, що бал на ринку держзамовлень правлять усього дві фірми, які отримали половину від півмільярда МОНу: ТОВ «Видавничий дім «Освіта» (102,98 млн грн.) та ТОВ «Видавництво «Генеза» (139,73 млн грн.). А це без усяких електротехнічних «прокладок» надзвичайно цікаві структури.
Закупівлі підручників МОН проводить через свою установу – Інститут інноваційних технологій і змісту освіти. А директором цієї установи є Олександр Удод, який раніше працював головним редактором… видавництва «Ґенеза».
Директор приватного видавництва «Освіта» Тамара Ткаченко раніше очолювала низку державних видавничих підприємств, що перебувають у відомстві Міносвіти – «Укрвидавполіграфія» та Державне спеціалізоване видавництво «Освіта». Цю ж державну «Освіту» раніше очолювала Олена Жук, яка є уповноваженою особою ТОВ «ВД «Освіта». Відмітимо цинічну деталь – приватна фірма «Освіта», яку очолюють колишні працівники державної «Освіти», отримала підряди МОН на 103 млн грн. А державна колиска цих менеджерів – жалюгідні 31 млн грн.
Також цікавою є персона, на яку зареєстровано ТОВ «ВД «Освіта» – Тамара Федотюк. Вона є однією з засновниць фірми «Ріелтістар», де її партнерами виступають Віталій Герасименко та Тетяна Старчевич, відома як директор Об’єднання по торгівлі та постачанню Міністерства освіти та науки.
Також пані Федотюк геть не чужа на політичному ринку. Вона у 2008 році очолювала маргінальну партію «Жінки України», а на останніх виборах 2012 року була довіреною особою кандидата в нардепи Наталі Швачки, колишньої вчительки, яка у 2011-2012 роках очолювала Головне управління Держкомзему в м. Києві.
Ось такий гримучий коктейль. Сподіваємось, що колись він усе-таки вибухне. Хоча б заради очищення авгієвих конюшень української освіти.
Юрій Ніколов, «Наші Гроші».