Вибілювач двох “святих”

Фото kinoportal.kiev.ua

Фото kinoportal.kiev.ua

Людина влаштована так, що не може безжалісно відкинути минуле. Вона з пієтетом згадує дитинство, босоноге і важке, але ніколи не пошкодує при цьому, що довелося пережити.

Інша справа, коли очевидці переносяться уявою в часи голодомору чи масових арештів. Тоді дитячі спогади неприємні та неідеалізовані.

До історичного минулого як світлої епохи намагаються повернути нас обличчям і одягти на очі рожеві окуляри московські трубадури. Грунт для цього благодатний і в Росії, і в Україні – олігархи (дев’яносто відсотків не етнічної нації) нівелюють саму ідею незалежності. Начхати і наплювати їм на простий народ! Звичайно, в такій пустельно-

виживаючій ситуації людині не доводиться перейматися вивченням реальної історії жовтневої революції, Української Народної Республіки, голодоморів, терору, війни і т.д. Тому спритні російські історики і публіцисти заповзялися народам колишньої неділимої держави вперто нав’язувати підбілені старі міфи. Один із них – Юрій Мухін. Його дослідницькі полотна мають єдину матрицю: радянську. Правда, з критичним прицілом на всіх генеральних секретарів і президентів (особливо дістається Горбачову), як «ідіотів» і «придурків». Але до цієї карикатурної когорти, за автором, не належать Сталін і Берія. Саме вони, двоє «святих», начебто самовіддано і чесно служили Великій ідеї, робили в поті чола для свого народу і держави. Все найгірше, що відбувалося тоді, – не їхня провина…

У своїй сумбурній розповіді Ю.Мухін дописався до унікальних порівнянь. Наприклад: «Как это ни покажется кощунственным, но сравнение Берия с Иисусом Христом достаточно правомерно, разница лиш в деталях. Иисуса Христа сначала предали, а потом распяли, а Берия сначала убили, а потом предали. Чего хотел Иисус из Назарета? Иисус хотел, чтобы люди Иудеи жили по законам Божьим, по законам справедливости. Чего хотел Берия? Он тоже хотел, чтобы партноменклатура КПСС жила по законам справедливости. А скоты и в Иудее, и в КПСС по этим законам жить не хотели, они хотели много денег, барахла, баб и бездельничать. Им не нужна была справедливость, и даже те, кто разделял идеи Христа и Берия, перед лицом скотов смолчали и голоса свого в защиту распинаемых не подали. То есть предали их вместе со всеми.

Если Иисуса все же формально судили, сначала на заседании древнего еврейского суда старейшин – синедриона, а затем его судил римский суд в лице Понтия Пилата, то Берия сначала подло убили, а уж затем состоялось заседание синедриона КПСС – Пленум ЦК,

после которого состоялась и комедия уголовного суда».

Якщо Лаврентій – Ісус, то само собою зрозуміло, що його наймудріший учитель усіх народів – земний бог. Що стосується нещадного винищення власного народу, то це,

безапеляційно твердить Мухін, – справедлива необхідність. Тому що перед насуванням війни треба було обезголовити зрадників, шпигунів, націоналістів і т.п. Він нагадує читачеві: «Мы забываем, что за время было тогда. Забываем, что любая страна, находящаяся в состоянии войны или готовящаяся к ней, очищает себя от болтунов и

паникеров и делает это с одобрения народа. Каково солдату, идущему на фронт, слушать болтовню интеллигентствующего урода про то, что победить невозможно?»

По-перше, не будь-яка країна, що готувалася до війни, застосовувала чистки, крім Росії і частково – фашистської Німеччини. По-друге, не треба прикриватися старою байкою, що засуджували і страчували людей «с одобрения народа». По-третє, нервовий автор краще навів би один факт агітації панікера про неможливість здолати сильного ворога перед мобілізованими чоловіками. Хто він, інтелигенствуючий, і де це сталося?

Однак історик вважає «крутіше» кинути натомість образливе слово. До речі, ніхто з російських дослідників (навіть із шовіністичною позицією), крім Юрія Мухіна, не дозволяє собі так емоційно і грубо (а-ля Ленін!) висловлюватися про відомих історичних постатей…

Оговтуючись, автор дає короткий задній хід, додає виправдовуючий штрих, або уточнює попердню сентенцію, або резюмує: «В период от 1936 г. и до начала войны в СССР была подавлена бюрократическая революция – попытка захвата власти туповатой, ленивой и подлой сволочью…»

Мухін крутиться, біжить – вертається, аби лише глибше не зачіпати теми Великого терору. Бо знає, що доведеться на Сталіна подивитися іншими очима. Та дзуськи вам! Краще перевести стрілки подалі від Кремля! І він усю відповідальність і ганьбу перекладає з центру на периферію: «Но внизу, в глубинке СССР, на уровне районных и городских судов в то время мог царить страшнейший произвол, вызванный как злым умыслом, так и

подлой безответственностью или некомпетентностью следователей НКВД, прокуроров и судей. После смерти Сталина во всех случаях несправедливых приговоров 30-х годов был обвинен НКВД, хотя он здесь ни при чем – следователи НКВД лишь готовили дела для рассмотрения их в суде. А суды и прокуроры – те, кто реально убивал и сажал невинных – были выведены из-под любой критики».

Формально автор має рацію, насправді все вирішував НКВД… І ось цих «сталінських жертв» після смерті вождя, блюзнірствує самовпевнений автор, реабілітували як невинних! Нап’явши маску оракула, Мухін не вгаває і продовжує катів переодягати в

янгольський білий одяг. Апелюючи до читача, він глузує, що може скластися враження у них, нібито «бідних жертв», які потрапляли в НКВД, починали бити і мучити буквально з порога. Причому, «по личному приказу Сталина и Берия. Такая вот история страшного тоталитарного режима».

Навіть у люті часи найлютіший ворог, маючи хоч краплю честі, не насміхався з мертвих – переможених чужинців, не кажучи про своїх загиблих вояків. Але ж це – плем’я мухіних, сталіноїдів, людиножерів. Їх болить лише доля «могучей страны». Звідки беруться чутки про тортури? – запитує північний сусід.

Виявляється, «от осудженных, которые не только оговорили себя, что морально еще как-то можно простить, но и других людей, которых из-за этого оговора тоже осудили», а також «от продажных писак и историков, которые на воплях об этих пытках сделали (да и сегодня делают) себе карьеру и деньги». Висновок «об’єктивного» Мухіна: катували «чрезвычайно редко», бо навіть «НКВД не применяло пыток даже в делах совершенно определенных негодяев».

Чи так це, читач збагне сам, коли ознайомиться з документами у розділі «Хто був хто?».

Ми ж нинішнім мухіним пропонуємо порозмислювати ось над чим: «Нас створив Іван Грозний, – пише у статті «Росія №6» російська правозахисниця Валерія Новодворська. – Як він запріг, так ми й поїхали. І їдемо й досі. Іван ІV був психом, але не в медичному розумінні, а в політичному. Періоди запійних, диких, нелюдських жорстоких репресій,

витончених страт і тортур перемежовувалися в нього з періодами зневіри. Він створив нас із маятником маніякально-депресивного психозу всередині, що став років через 100 уже національним характером».

Росіянин Л. Аннінський у роки горбачовської перебудови ділився своїми болями: «Слишком важно оказывается сейчас выработать личное отношение к старым и новым фактам, и по-прежнему, как сорок, пятьдесят лет назад, куда бы ни двинулся в этом море фактов, как бы не повернулся – непременно натыкаешься на фигуру Сталина, на магнетизм его присутствия, его отсутствия.

Почему так страшно? Потому что, тронув Сталина, задеваешь все, буквально все, что не есть вокруг тебя и в тебе самом, и это ощущение всеобщей задетости, это ожидание повышенного тона в разговоре таит в себе ощущение необъяснимой опасности…

Правду о нем мы и сегодня не знаем. Мы ее – всю никогда не узнаем. Боюсь, что мы ее и не выдержим. Потому что «вся правда» о нем – это мы. Мы тогда. Мы сейчас». («Монологи бывшего сталинца»).

Зайве доводити, що імперію можна реанімувати: назад вороття нема. Хоча мертвий Сталін і сталінізм ще довго звисатимуть тінями над землями колишньої імперії, хапаючи за серця живих.

Як же бути? Чи можливо виборсатися з мученицької хвороби ХХ століття?

Історик Річард Пайпс ставить діагноз і пропонує рецепт суспільній недузі. «Росія – надзвичайно консервативна країна: її менталітет і звичаї змінюються дуже повільно, якщо взагалі змінюються, незалежно від того, який режим перебуває при владі».

Українці, вважає науковець, починають усвідомлювати пріоритети за європейцями: спочатку людина, а потім уже держава. «Ось чим цінний демократичний шлях: розвивається не тільки економіка, але й соціально дорослішають громадяни. Якщо зосередитися лише на побудові сильної держави, то вийде, як у росіян, які століттями

будують «велику» державу і ніяк не можуть подолати свою відсталість». Той же автор підсумовує: «Сталін, його таємні та явні мотиви, хижаки та жертви. Я певен, що покаяння потрібне більше нам, сучасникам. Адже доки ми, живі, не ухвалимо остаточного вердикту в цій справі, їхні багатостраждальні душі, вочевидь, доти не віднайдуть спокою на небесах. Вони як докір переслідуватимуть нас…»

Р. Пайпс слушно зауважує: без покаяння перед невинними убієнними не буде в суспільстві успішних справ. Навіщо? Тоді згадаймо нашого Тараса:

… Де нема святої волі,

Не буде там добра ніколи.

Будуймо свою Україну – без сталіних і беріїв.

Петро Маліш.

Далі буде.

P.S. Кого з читачів зацікавила ця тема і бажає придбати останню працю “СТАЛІНоїди”, надаємо контактний телефон автора: 097-58-52-127.

Loading...
Теги: , ,
У разі повного чи часткового відтворення матеріалів пряме посилання на "Незалежний громадський портал" обов'язкове!
NGP

NGP

Редакція "Незалежного громадського порталу"
Адміністрація сайту попереджає, що коментарі з використанням ненормативної лексики, пропагандою насилля та образою честі та гідності будуть видалятися

Один коментар

  1. Выдуманая страна “украина” привела к умственным расстройствам у выдуманых “украинцев”. За 20 лет, уже сколько глупости было сказано «украинцами», что в пору все дурки на земле назвать «украинами». Отсутствие конкретных, положительных примеров, в истории Украины ставит под сомнение вообще существование Украины. Факт, что Ковпак бил немцев и приближал освобождение Украины, а что было сделанно для Украины Бендерой и Шухевичем? Грушевского называют первым президентом Украины, какой Украины? Факт, что Грушевский раскаялся в своих заблуждениях, и при этом публично, и ещё долгие годы был советским преподавателем. Командир упа Кук – я хорошо помню как он от общества “Знание” приезжал читать лекции и что он говорил о украинских националистах и кому они служили. Есть документы Стецька, о предназначении оун и с кем они союзники, но сегодня это не обсуждают, почему? Почему снесён в Ровно памятник партизанскому разведчику Кузнецову, который боролся против фашистов, и поставленны памятники им служивших?

Коментування

Ваша електронна адреса не буде афішуватись.