Приводом для зустрічі зі “свободівцем”, а в недавньому минулому головою обласної ради Іваном Гончаром, послужила його несподівана політична заява. На початку листопада він склав повноваження голови фракції ВО “Свобода” у Хмельницькій обласній раді. “Я тимчасово пішов у політичну відпустку. Наскільки вона затягнеться, покаже час. Зараз більше зосереджуся на сім’ї та власному бізнесу”, — прокоментував Гончар.
Розмова з людиною, котра після Революції гідності грала на Хмельниччині чи не найпершу скрипку, сьогодні відбулася в офісі його фірми “Фруктовий рай”. Протягом двох з половиною годин бесіди Іван Ярославович час від часу відволікався на телефонні дзвінки, серед яких був й партійний лідер Олег Тягнибок.
— Я прийшов працювати в обласну раду (в кінці лютого 2014 року — авт.), маючи чотири будинки і стабільний бізнес. За час роботи на посаді голови ради довелося продати два будинки. Сам бізнес просів. А все через місцеві вибори 2015 року та воєнні дії на сході країни, в які ввалив власні кошти, — несподівано починає діалог пан Гончар.
Одразу запитуємо, скільки фінансово потратився, балотуючись у депутати облради 2015 року (йшов першим номером по списках партії — авт.). У відповідь наш співрозмовник відмовляється назвати конкретну цифру і посилається, що це вимірюється кількома мільйонами гривень.
— За Вашої каденції на посаді голови Хмельницької облради, чи допомагала партія “Свобода” коштами закривати нагальні питання в регіоні, зважаючи на критичний тоді стан у самій країні?
— Ні. Я розумів на що йду. І коли поступила команда з Києва доправити ракетні комплекси “Точка-У” на Донбас, ніхто не задавався питанням, де взяти чотири тони солярки. Довелося брати пальне на своєму підприємстві. Або формування батальйону територіальної оборони без жодної копійки з державного бюджету.
При усіх складнощах ситуації тоді я не міг скласти повноваження голови ради, що автоматично ставило б хрест на діяльності партії “Свобода”.
— А сьогодні, коли відійшли від керівництва фракції, це означає, що Ваші і політичної сили дороги дещо розійшлися?
— Присутнє розчарування у певних ідеалах. Так, був класний орган на Хмельниччині Рада “Майдану”, який сьогодні скомпрометований. Була “Самооборона”, яка також перетворилася у бутафорію. Для чого це все потрібно було?
— Ви розчаровані у комусь зі своїх побратимів, з ким ішли пліч-о-пліч у буремні події?
— У політиці не можна зачаровуватися, бо рано чи пізно доведеться розчаровуватися. Пам’ятаєте, як багато українців зачарувалися президентом Віктором Ющенком і чим це закінчилося? Тому я не зачаровуюся ані своїми побратимами, ані чужими.
— Я перефразую запитання: хтось із близьких соратників Вас зрадив за останні чотири роки?
— З цього приводу є влучний вислів поетеси Ліни Костенко, яка говорить про те, що всі одним одного люблять, а в душі — ненавидять. І це найстрашніше. Коли вже відійшов від високої посади, проаналізував: раніше кланялись не мені, а тому кріслу, в якому я сидів. І колектив облради не дасть збрехати тому, що я не любив, коли до мене плазували. Таких людей одразу виганяв з кабінету.
Поширеними випадками також був донос одних службовців на інших. Дуже прикро, що ця “традиція” радянської доби — пожирання чиновника чиновником — залишилася до тепер.
— І все ж, не дали чіткої відповіді: Ви і “Свобода” рухаєтеся разом чи віддаляєтеся?
— На сьогодні є безліч політичних партій. Мені подобається, до прикладу, конституція, яку написала “Свобода”, її ідеї, націоналістична спрямованість. Але існують речі, які мене не влаштовують у партії. Я можу відійти і поступитися місцем іншим.
— Маєте на увазі, відхід від керівних органів партії?
— Так. Нехай інші люди покажуть, можливо, їм краще вдасться керувати.
— Назвіть цих людей.
— Це виглядатиме неетично.
— Чи призупинятимете членство у “Свободі”?
— На сьогодні — ні. Мине якийсь час і лідери “Свободи” повинні дати оцінку кожному партійцю та його внеску у розбудову політсили. Особисто готовий поставити ряд питань перед організацією.
— Споглядаючи за останніми Вашими поясненнями щодо відмови очолювати фракцію, складається враження, що Вас політично використали. І десь на підсвідомості це визнаєте?
— Думаю, що так. Партія використала мою фаховість, вміння працювати в політиці, орієнтуватися у кадровій політиці. Мабуть, було найважче, коли за спиною лише троє депутатів, а компроміс треба знаходити з сотнею обранців від інших політичних сил.
— Подіям 31 серпня 2015 року під Верховною Радою досі не надано чіткої оцінки. Тоді партія “Свобода” разом з іншими силами проводили протестну акцію проти змін до Конституції, які фактично відкривали донецьким і луганським бойовикам шлях до легітимізації. Ви також приїхали підтримати побратимів, не зважаючи, що мали статус голови обласної ради. Чому прийняли таке рішення?
— Дійсно, на один день я взяв вихідний і приїхав під стіни парламенту, щоб відстояти цілісність України. Бо розумів, яку небезпеку несли “закони 31 серпня”. Так, я був у статусі посадової особи вищого рангу, і зараз не шкодую за цей вчинок.
Колись, навчаючись у восьмому класі, я ділився розповідями про Ковпака своїй бабусі. Після цього у неї потекли сльози і вона спитала: “А ти знаєш, де похований твій дід?” Я не знав. Як з’ясувалося, дід загинув за Україну, воюючи в українській повстанській армії. Тому цей генетичний “поклик крові” спонукав бути 31 серпня під стінами парламенту і відстояти державність.
— Ви ж чудово розуміли, які до Вас можуть бути наслідки одноденного “вояжу” на акцію-протест?
— Я міг позбутися посади голови ради і отримати кримінальне провадження.
— Мені відомо, що Ви після цих подій виглядали подавленим і психологічно важко їх переживали. Будучи на робочому місці, не закрадалося відчуття, що зараз відкриються двері і за Вами, як співучасником, прийдуть силовики?
— Я готувався до цього. Разом з тим, вважаю, фактор Гончара на місцевих виборах 2015 року багато хто недооцінив. І у справедливості цих виборів я відіграв не останню роль. Маю документи, які підтверджуються спроби скористатися іншою матрицею, цим самим запустити друк чистих виборчих бюлетенів. І ніколи б мер не став мером, якби я не захистив чесність та справедливість волевиявлення громадян.
— Ви натякаєте, що відстояли Симчишина мером?
— Захистив чесний результат, який був тоді зафіксований. Частково, це стосується й мера Симчишина. Всі чудово розуміють, що за допомогою другої матриці можна було б завищити явку виборців вдвічі і досягти бажаний результат.
— Тезисно оцініть свою роботу на посаді голови Хмельницької облради протягом 2014-2015 років.
— Коли прийшов на посаду, Хмельницька область була 13-ою у загальноукраїнському рейтингу. У 2015 році рейтинг краю за соціально-економічними показниками посів шосту позицію. Сьогодні Хмельниччина, на жаль, займає 22 місце.
Вважаю, що у післяреволюційні часи вдалося багато чого зробити. Кожна сесія ради завершувалася виділенням коштів на оснащення військовослужбовців у зоні АТО. Було й складно, коли держава блокувала казначейські рахунки і питала нас, скільки надходжень спрямували від приватизації.
— Ви торкнулися питання приватизації комунального майна. “Незалежний громадський портал” неодноразово висвітлював цю тему, публікуючи списки об’єктів, які за копійки продавалися. Під час Вашої каденції також мали місце такі факти. Наскільки ця приватизація була виправданою?
— У період війни важко щось продавати. Тим паче, що в бюджеті закладена стаття доходів від продажу комунального майна. У разі її невиконання, державний бюджет позбавляв область частини субвенції. Якщо відверто, то ніколи обласна рада і державні структури не були ефективними власниками. Конкретні приклади. Що сьогодні обслуговує комунальний “Хмельницькліфт”, коли 80% ліфтового фонду обслуговується приватними компаніями? Чотири медичних училища фінансуються з обласного бюджету, і лише 10 відсотків випускників ідуть працювати за фахом. Інших 10% — виїжджають за кордон. Тобто 80% бюджетних коштів використовується неефективно.
Що стосується двох репреватизованих об’єктів — бази відпочинку “Перлина Поділля” і табору праці і відпочинку “Збруч”, то це був політичний крок, зроблений на догоду громаді, котра хотіли помсти попередній владі. Який сьогодні зиск від цього майна облраді? Нульовий! Там суцільна розруха з куском землі, які мертвим вантажем лежать на балансі гуманітарно-педагогічної академії. При цьому, обласний бюджет надалі фінансує утримання охорони та сплачує земельний податок.
До речі, свого часу проаналізував паливні склади, які також баластом висять на комунальному підприємстві “Облпаливі”. Так ось за такий непрацюючий склад у Полонному бюджет протягом 11 років платить 40 тис. грн у рік земельного податку.
— Громадські активісти звинувачували Вас у лобіюванні продажу земельної ділянки з ангаром на Львівському шосе, 12 у Хмельницькому, які належали комунальній фірмі “Фармація”, близькому ПП “Цитрон плюс”. Пізніше на цьому місці виріс багатоквартирний будинок “Резиденція II”. Чи маєте стосунок до названої нерухомості?
— До комплексу “Резиденція II”, ані я, ані моя родина не мають стосунку. У той період ми дійсно шукали вихід, що робити з майном збиткової “Фармації”. Згаданий Вами ангар теж не приносив прибуток, а тому його виставали на приватизацію. До речі, виставила попередня влада.
Сам ангар орендувала фірма, яку я раніше очолював (“Цитрон плюс” — авт.). І вона мала першочергове право викупу, чим і скористалася. Купивши майно, воно перепродалося іншим людям. Що там далі відбувалося зі зміною цільового призначення землі і самим будівництво багатоповерхового будинку, питання не до мене.
Розмовляв Віталій Тараненко.
Усі фото автора.
Далі буде.