Незалежний громадський портал

Заробітна плата це не лише винагорода за працю, це ще й сьогодні і стимул, для інших мінімальна можливість вижити, і для окремих престиж, який дає змогу мати платинову чи золоту картку та ні в чому собі не відмовляти. Однак у будь-якому випадку, так як і усе інше, заробітна плата також врегульована законодавством України. Не завжди усі розуміють доцільність такого регулювання, оскільки Трудовий Кодекс України, закон «Про оплату праці» продовжує діяти з часів далекого минулого, і навряд хто згадає чи ще з довоєнних чи до революційних. Однак, закон є закон, його слід виконувати та поважати.

Звісно, січневі хвилювання про підвищення мінімальної заробітної плати уже вщухли, однак новий рівень заробітної плати не надто покращив матеріальні статки українців, які працюють на батьківщині.

Можливо і тому активізувались спори працівників з роботодавцями за свої зароблені, однак не виплачені, або зменшені до виплати заробітні плати.

Останнім часом роботодавці, знаючи про свої обов’язки створювати стимулюючі умови праці на підприємстві рівень заробітних плат встановлювали на рівні мінімальних та стимулювали добросовісних і працелюбних преміями, розмір яких залежав від лояльності працівника до підприємства чи його особливих заслуг.

Таке право роботодавця дійсно існує, однак що це дійсно право працівники не завжди розуміють та вірять, що справедливим має бути відношення до них лише у разі однакового ставлення.

За законодавством, яке регулює питання оплати праці це не зовсім, так, а якщо бути більш чітким то і зовсім не так.

Згідно частини 4 статті 97 Кодексу законів про працю в Україні, власникові забороняється приймати рішення в односторонньому порядку, що погіршує умови оплати праці. Однак дане застереження не стосується питання преміювання, оскільки рішення про таке, приймає саме власник, а відтак він має право як відзначити будь-кого премією, так і позбавити її будь-кого, в будь-який час так і без жодних прояснень про таке рішення.

Таке право керівника підприємства, є в певній мірі обґрунтоване фінансовими цілями підприємства, однак в більшості своїй має під собою суб’єктивне ставлення  при оцінці результатів роботи кожного працівника.

При цьому, точка зору профспілок до уваги братись керівником підприємства також не буде, оскільки не відноситься до їхніх сфер впливу чи регулювання.

Таким чином преміювання, яке може на підприємствах приватної форми власності, мати рівень кратний рівневі заробітної плати, а може і декількох є реальним стимулом працівникам  підприємства виконувати свої обов’язки більш досконало та ефективно, і є реальною можливістю керівника підприємства заохочувати найкращих та найвідданіших.