Незалежний громадський портал

Суспільство давно вже погодилось з тим, що сімейні пари можуть жити як чоловік та дружина без оформлення своїх стосунків шляхом скріплення печаткою їхніх відносин у РАЦСі, і таке хоча не є нормою в розумінні класичної сім’ї, однак нормативно закріплене у Сімейному Кодексі України.

Відтак, особи, які спільно проживають та ведуть спільне господарство вважаються чоловіком та дружиною, а отже на них розповсюджується положення Сімейного кодексу України, як щодо прав так і обов’язків, в тому числі і на визнання майна, яке набуте під час фактичного перебування у шлюбних відносинах, спільною сумісною власністю.

При цьому, у більшості таких пар, жінка виконує менш значиму роль у створенні такого майна і як правило навіть і не уявляю того, що вона також з часом стає його  щасливою співвласницею.

Чоловік, в свою чергу, який має бізнес, успішно його веде, на запитання про роботу відмовчується, оскільки не вважає за потрібне посвятити дружину у питання розпорядження, користування та володіння спільним майном, вважаючи його на сто відсотків власним.

Така думка властива чоловікам, які є власниками підприємств, однак може прийти момент який змусить його думати по іншому, і тоді виникає питання чому ж це не було відомо раніше, оскільки душе швидко хтось із подружжя може стати багатшим, а інший біднішим, що по причині існуючої у сімї схеми розподілу ролей не є приємним для когось одного.

Тому, щасливим подружнім парам, які проживають у фактичних шлюбних стосунках слід пам’ятати, що право спільної сумісної власності на майно, набуває у тому числі і той з подружжя, який не приймав участі у його створенні, однак забезпечував сімейний побут, організовував дозвілля, доглядав за дітьми, тощо.

Звичайно у суді, при визнанні майна спільним сумісним чи його розподілі, суд буде з’ясовувати і матеріальний вклад кожного з членів подружжя в спільну власність, і встановлюватись факт, чи одна з сторін здійснила відчуження такого майна, або використала його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя й не в інтересах сім’ї чи не на її потреби, або приховала його.

Особливу зацікавленість у фактичних шлюбних відносинах, можуть становити і акції підприємств, які у відповідності до ст.177  Цивільного Кодексу України, можуть бути об’єктом права спільної сумісної власності та предметом поділу між подружжям, якщо вони придбані за їхні спільні гроші.

Того ж стосується і статутного капіталу господарських товариств, а якщо прогнозувати перспективу намірів подружжя, який залишився не задоволеним життям і усе майно господарського товариства, читаємо іншими словами – підприємства.

Земельні ділянки, квартири, будинки, незавершене будівництво, дорогоцінності, автомобілі, вклади у банки усе це може бути спільним сумісним майном подружжя, і воно таким є за законом, однак користується усіма зазначеними вище благами не завжди обоє.

Буває й таке, що за порадою фахівців, подружжя, не в залежності від статусу сімї, вдаються до хитрощів та замість оформлення договорів купівлі-продажу майна, оформляють його дарування, з метою приховати  надходження для себе особисто коштів за його відчуження. Однак, інший з подружжя, може звернутись до суду з позовами про визнання таких договорів удваваними та укладеними з метою приховати дійсний правочин, яким є договір купівлі-продажу.

Тому слід повідомляти свої другі половинки про будь-які операції з спільним майном, навіть і тоді, коли проживання однією сімєю не оформлено у РАЦСі.

Того ж слід дотримуватись і при позичці коштів близьким родичам, при отриманні коштів в борг, про вкладення коштів у цінні папери, тощо.

Слід також не забувати і про інтереси дітей, що як правило дає подружжю, який залишається з ними право на отримання більшої частки із спільного майна, при цьому діє правило відступлення від засади рівності часток.

До речі, від засад рівності часток суд може відступити і тоді, коли інший з подружжя приховує частину доходів, майна, пошкодив чи знищив його, витрачає кошти не на інтереси сімї, на власні потреби, які не повинні бути витраченими.

Підсумовуючи таку цікаву тему, слід зазначити, що питання власності та питання майнових відносин у подружніх стосунках повинні бути зрозумілими для подружжя, а документація про придбання, витрати на нього не повинна приховуватись, оскільки це лише викликає питання та як наслідок недовіру іншого подружжя, яка у свою чергу може стати приводом як до сімейного скандалу так і вимостити дорогу до суду.