В іспанського філософа Хосе Ортеги-І-Гассета є сучасна для сьогодення праця “Бунт мас”, написана в 1926 році. “Юрба раптом стала видима й улаштувалася на кращих місцях суспільства. Раніше, якщо вона існувала, то лишалася непомітною, займала задній план суспільної сцени; тепер вона вийшла наперед аж до рампи, і це вона – головний діяч. Уже нема чільних героїв: є тільки хор”, – казав пан Ортега-І-Гассета.
Майже через дев’яносто років хрестоматійний приклад став перевіркою на міцність для керівництва Хмельницької облдержадміністрації. Адже події 24 січня цього року перейшли Рубікон, коли люди ще благали, лаяли владу на відстані, на Майдані.
Фото Віталія Тараненка
Того дня стіна впала.
Влада, як останні щурі з корабля, втікала з роботи, кидала напризволяще державне майно, своїх підлеглих, ховаючись за малочисельні редути шоломників із міліції, котрі спиняли напір “заряджених” громадян.
Для вуличних демонстрантів настав час відповідальності. Вони повинні усвідомлювати, що взявши під контроль облдержадміністрацію, автоматично наразилися на кіпу кримінальних справ.
Як далі зберегти обличчя, щоб тобі в спину не кричали “мародери” або “руйнівники конституційного ладу” – питання досить гостре сьогодні.
Іскри й вибух
Зв’язка “влада-народ” обірвалася тоді, коли почали бити своїх.
Спочатку “Беркут” кийками “нагодував” мирних студентів у Києві. Згодом жага силовиків змішалася із кров’ю. Щонайменше троє загиблих зі сторони опозиції й десятки покалічених співгромадян – таке попереднє “досягнення” діючої влади в придушенні мирних демонстрантів на столичній вулиці Грушевського.
Будь-яка розсудлива людина після почутого й побаченого, очевидно, ухвалить радикальне рішення – на Майдан! Так склалося, що Майдан для українців залишився тим майданчиком і, можливо, останньою інстанцією для пошуку справедливості в умовах аморальної поведінки влади.
Фото Віталія Тараненка
Хмельницький Майдан отримав чергову порцію електризації після прийняття Верховною Радою так званих “законів 16 січня”. Тоді депутатські фракції Партії регіонів і комуністів остаточно зруйнували форпост демократії або елементарних правових норм в Україні, ухваливши драконівські закони, що включили тумблер кримінальних переслідувань.
Ситуація почала виходити з-під контролю, коли демонстранти силою захоплювали будівлі облдержадміністрацій. Приклад для наслідування показали львів’яни та рівненчяни, котрі, увірвавшись до адмінприміщень влади, змусили намісників Януковича, себто голів ОДА, написати заяви на звільнення із займаних посад.
Маховик настільки був розкручений, що “махновщина” виявилася справою честі для тих, кого не чує влада. Хмельницька облдержадміністрація також потрапила до умовної карти областей, де люди з вулиці захопили або встановили контроль.
Чи мав шанс губернатор Василь Ядуха зі своєю компанію зберегти “незайманість” ОДА? Більше ні, ніж так. Адже ліміт терпимості ПР на Хмельниччині сама вичерпала.
Ну, не можна, панове з влади, любити єдиного президента Віктора Федоровича Януковича, коли країна на межі соціального вибуху! Не можна, як воша кожуха, триматися прем’єра Миколи Яновича Азарова, бо, ай-яй-яй, тільки він знає дорогу до “покращень”. Не можна говорити про патріотизм, турбуючись про шкурне реноме – депутат Хмельницької облради від ПР Петро Тарасюк приблизно за півгодини до штурму ОДА сказав, що “більшого націоналіста, ніж Ядуха, в області немає”.
Треба вміти вчасно зробити самопожертву взамін на підтримку людей.
Точка неповернення, якої допустилося керівництво Хмельницької ОДА, відбулася ще 5 грудня 2013 року.
На сесії Хмельницької облради фракція ПР, більшість ради, керівником якої є губернатор Василь Ядуха, прийняла беззубе звернення до президента щодо подій, під час яких беркутівці побили студентів. “Дати оцінку окремим членам кабінету Міністрів України, які відповідальні за призупинення євроінтеграційних процесів та жорстокий розгін мирної демонстрації”, – говорилося в зверненні. Не уряду Азарова в цілому, а окремим членам кабміну.
Регіоналам Хмельниччини навіть не вистачило сміливості поіменно перерахувати тих міністрів, котрі причетні до політичної кризи в країні. Страх за посади й крісла взяв гору над раціо.
Фото Віталія Тараненка
24 січня історія вдруге випробовувала обласну владу.
Знову сесія обласної ради й знову необхідно приймати непопулярне рішення для глави держави та уряду. І насамперед для себе, коханих. Придумали – не будемо вносити в звернення пункт про дострокові вибори президента. В опозиційних депутатів, за аналогією грудневій сесії, лежало написане жорстке звернення, але з “президентським пунктом”.
Ухвалення остаточного рішення розтягнулося на дві години, аж поки вхідні двері ОДА не затріщали. У приміщення зайшло близько сотні мітингувальників, яких ще стримували міліціянти. Ситуація втрачала контроль. На другому поверсі, де відбувалася сесія, почалася паніка. “Більшовики” швиденько взяли за основу проект звернення опозиції. І пішли на консультації.
У підсумку юрба таки дожала бажане звернення з “президентським пунктом” і вмить переключилися на губернатора Ядуху. “Пиши заяву!”, “Відставка Ядухи!” – скандували розлючені протестувальники.
Помилка, якої допустилися люди з вулиці, власне, зробила штурм ОДА безперспективним. Вони дозволи втекти пану Ядусі, маючи при цьому реальну можливість схопити його за руку й змусити написати заяву на звільнення.
Фото Віталія Тараненка
Відтак захоплення адмінприміщення втратило будь-який сенс. І перейшло на шарпанину комірців, биття скла й ламання картин.
У сухому залишку люди з вулиці отримали міліцейський бумеранг – хмельницький міський відділ внутрішніх справ розпочав досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого першою частиною 341-ї статті КК України, “захоплення державних або громадських будівель чи споруд”.
Що далі?
Навряд чи, губернатор Ядуха після невдалого штурму ОДА добровільно напише заяву на звільнення. Він не камікадзе.
З іншого боку, над ним висить дамоклів меч – зловісний “президентський пункт” зі звернення депутатів облради. Тут уже рішення за самим Януковичем.
Чи захоче “Батя” здати Василя Степановича, дізнаємося найближчим часом. Проте всім відомо, як Янукович “покарав” винуватців побиття студентів та вбивць мирних громадян.
Місцеві “майданівці” всі сподівання покладають на новостворену Народну Раду Хмельницької області. Але цей орган діє фактично на пташиних правах: він жодним рядком не визнаний в українському законодавстві.
Дуже промовисто із цього приводу сказав бютівський мер Хмельницького Сергій Мельник, якому нав’язували усією міською радою вступити до Народної ради: “Хто оголосить? (Народну Раду в Хмельницькому – авт.) Самозванець? Тоді необхідно ліквідувати міську раду”.
В умовах спротиву Народна Рада необхідна як стабілізуюча й координуюча ланка для мітингувальників, котрі не погоджуються з політикою чинної влади. Відповідно, уся повнота відповідальності за скоєне – і те, що надалі відбуватиметься – лягає на плечі “народних радників”.
І тут ті, хто виступають зараз за зміни, повинні для себе закарбувати: привівши до влади нових лідерів, негайно треба встановити за ними жорсткий контроль. Щоб через певний проміжок часу Майдан не вів на “шибеницю” колишніх своїх вожаків.