У другій частині інтерв’ю Іван Гончар розповів, що його об’єднувало з хмельницьким мером Симчишиним; складене губернаторство Леоніда Пруса; розкрадання бюджетних коштів попередниками; роль депутата Гладуняка у постреволюційний період і становлення особистості “свободівця” Бурлика.
Першу частину публікації читайте за цим гіперпосиланням — https://ngp-ua.info/2017/11/34748
— Якими були перші кроки на посаді голови обласної ради?
— Доводилося багато речей роботи, що не входили в обов’язки голови ради. Крім того, що ми вирішували питання з похованням Героїв російсько-української війни, тодішній міністр оборони Валерій Гелетей скинув на місцеве самоврядування питання звільнення полонених. Мовляв, ви ж керівник 7 округу, зробіть так, щоб матері солдатів не їхали на Київ. Я телефонував до сепаратистів, котрі захопили наших бійців під Дебальцевим. Вони вимагали гроші за хлопців — озвучувалися суми від 50 до 100 тис. дол. Я не військова людина, тож від деяких речей просто прозрівав.
Сьогодні не соромно за те, що при мені завершили будівництво школи у Скарженцях Ярмолинецького району і зрушилося зведення музичного училища та гуртожитку на вул. Прибузькій, 8. Мало кому відомо, що гуртожиток для студентів музучилиша на 120 місць хотіли розміняти на неліквідні квартири для працівників апарату ради. На мене виходили з комерційно-привабливими пропозиціями, щоб я закрив очі і віддав ділянку на Прибузькій під багатоквартирний будинок. Моя відповідь залишилися категоричною — підтвердженням цьому є класний гуртожиток із євроремонтом.
— Люди, які вийшли на Майдан у Хмельницькому, вимагали не просто змін — вони виступали й за те, щоб усе розграбоване майно громади було повернене. Чи розчищали Ви авгієві стайні минулої влади?
— Скільки ми передали до правоохоронних органів документів про зловживання та розкрадання бюджетних грошей, але все розбивалося в Києві. Простий приклад. У Шепетівці був проведений ремонт покрівлі медичного училища за, так звані кіотські гроші. Витратили близько 20 мільйонів гривень, а покрівля й досі тече, діти відрами воду з класів виносили. Тепер навіть з обласного бюджету не можна виділити гроші, щоб виправити це питання. Замовником тендера була Служба єдиного замовника, а виконавцем — київська фірма-одноденка. А знаєте, хто керував нею? Людина, котра була мертвою. Тобто підприємство спеціально зареєстрували на “мертву душу”, щоб потім замести сліди.
Або злітно-посадкова смуга хмельницького аеропорту, яку розбили також під керівництвом Служби єдиного замовника. Тендер виграла хмельницька організація, а роботи мали виконувати кияни та дніпряни. Більше того є інформація, що виділені кошти на ремонт, поклали на банківський депозит і потім зняли доволі кругленьку суму, а не освоєні бюджетні кошти повернулися в держбюджет.
Тому складається враження, що 80% об’єктів за “кіотські гроші” робилися на Хмельниччині заради того, щоб “відмити” гроші.
— У 2014-2015 роках Ви разом із першим заступником голови Хмельницької облдержадміністрації Олександром Симчишиним, який також зі “Свободи”, демонстрували єдність органів виконавчої влади і місцевого самоврядування в області. Як це позначалося на реальних справах?
— Не просто так Хмельницька область займала шосте місце у рейтингу держави. Суттєву роботу провели щодо використання бюджетних коштів. Зокрема, обласна лікарня відстояла придбання за 10 млн. грн. магнітно-резонансного томографу німецької фірми Siemens. Щоправда, за цією ціною нам нав’язували три китайських. Замінили три радянські рентген-апарати у Новій Ушиці, Старокостянтинові, Красилові на сучасні. Словом, намагалися не розпилювати обласний бюджет.
— Як у цьому “свободівському” тандемі працювалося голові Хмельницької ОДА Леоніду Прусу, якого призначили за квотами партії “Удар”?
— Щодо Пруса можу сказати таке: я не люблю людей, котрі не можуть самостійно ухвалювати рішення. Без дзвінка кураторам він не міг сформувати своє бачення з того чи іншого питання. Одного разу прийшов до мене директор фінансового департаменту облдержадміністрації й каже: “Леонід Іванович відправив до Вас з питанням планування бюджету області”. На що я з подивом відповів: “Проект бюджету обласній раді має направити голова облдержадміністрації”.
— Можливо, тодішня поведінка Пруса диктувалася внутрішнім дискомфортом і бажання не миритися тій ситуації, що його представлення на Хмельниччині робили Ви, а не хтось з Адміністрації Президента?
— В Адміністрації Президента працюють досвідчені службовці, котрі працювали при різних системах. Один сивочолий апаратник, яку близько 60 років, набрав мене і каже: “Ти будеш представляти нового голову Хмельницької облдержадміністрації”. У відповідь я поставив логічне запитання: “А чому Ви не їдете?” Він засміявся, заявивши, що “розуміє рівень цього виконавця (Пруса — авт.)”. Мене аж пересмикнуло: як я можу зачитувати указ виконуючого обов’язків президента? Разом з тим, розумів, що Прусу майже пальцем показали, хто буде його керівником.
Фото Віталія Тараненка
— Ви стверджуєте, що Прус випадково потрапив у високе крісло?
— Він не був на своєму місці, не розбирався в економічних і транспортних питаннях, формуванні державного фонду регіонального розвитку. Не хочу ображати людини, але, коли приходив до нього порадитися з деякими питаннями, він часто говорив: “Потім тобі передзвоню і скажу свою думку”.
Водночас поважаю Пруса як фахівця у карантинній інспекції, звідки він прийшов на посаду голови ОДА. Тому що, неодноразово доводилося пересікати з ним по бізнесових справах — там він на своєму місці.
— Навіщо ж Ваші побратими влаштовували публічний тролінг голови ОДА, якого не вважали політичним конкурентом?
— Сказати, що заздалегідь готували якісь акції проти Пруса, було би неправдою. Він власною поведінкою та бездіяльністю спровокував цей тролінг з боку “свободівців”, так й інших людей.
Фото “Є”
— Сюди можна зарахувати його неспроможність провести люстрацію, на яку був запит у суспільстві?
— Винуватість того, що у Хмельницькій області не відбулася люстрація, лежить на тодішніх керівниках області.
— … у тому числі й на Вас і Симчишині?
— Так, і я це не приховую. Однак багато перепон містить сам закон, який майже стовідсотково переписали до другого читання. Адже у першому читанні закон зберігав низку чітких норм, які готували нардепи від партії “Свобода”. Слава Богу, що довели до кінця люстрацію працівників з комуністичним минулим, яких було викинути з політичного процесу.
— Реванш “Удару” за “розправу” над Прусом не забарився: вони мали відігратися на першому заступникові Олександру Симчишину. Однак справу не довели до кінця. Чому?
— “Ударівці” мали зуб на Сашу, підозрюючи, що він підсиджує Леоніда Івановича. Після історії з піджаком Пруса соратники губернатора хотіли помсти і мали намір винести Симчишина з будівлі ОДА і посадити у сміттєвий бак. Якби це сталося, на Саші треба було ставити політичний хрест. Від такої ганьби я врятував його. Симчиши не став би мером, якби партія “Удар” довела задумане.
— Ким для Вас тоді був Симчишин?
— Поруч із Симчишином пройшов велику дистанцію свого життя. Ми вчилися разом у Кам’янці-Подільському, грали у футбол, товаришували, я допомагав йому по життю. Принаймні, я так вважав, що він мій друг. Але скажу одну річ: коли чекаєш ножа, ліпше ворога бачити в обличчя, аніж отримати удар у спину.
— Тепер Ви ображені на Сашка?
— Кожен йде своєю дорогою. Я не ображаюся на нього.
— Поясню, чому поставив таке запитання. Коли Симчишина обрали міським головою Хмельницького, а у Вас не зросталося з переобранням на посаду голови Хмельницької облради, Ви розглядали можливість піти працювати першим заступником хмельницького мера. Чекали, коли від нього поступить пропозиція.
— Відверто кажучи, ніколи не попросився в його команду. Якщо людина мене не бачить, навіщо тоді проситися. Він сформував команду, оцінювати яку будуть хмельничани н наступних мерських виборах. Є час розкидати каміння, а є час його збирати.
За великим рахунком, не вмію працювати під №2. А посада першого заступника зобов’язує підпорядкування міському голові. Завжди звик бути першим, як це на своєму підприємстві, так і було в обласній раді. І в тандемі з Симчишиним я перетягував би одіяло на себе.
Фото Віталія Тараненка
— Ви зараз лукавите.
— Дивлюся Вам в очі і кажу правду. Плюс за час роботи головою ради мій бізнес зазнав певних втрат, тож необхідно було повертатися і розрулювати ситуацію.
— Чого ж не склали повноваження голови фракції ще восени 2015 року?
— Робота головою фракції ВО “Свобода” відбирає зовсім мало часу. Мені достатньо чотирьох годин, щоб прочитати пояснювальну записку до обласного бюджету і побачити, хто і де заховав гроші.
— Глибоко ховають?
— Все лежить на поверхні.
— Як оцінюєте процес децентралізації на Хмельниччині?
— Повернемося знову у 2015 рік, коли Хмельницька обласна рада першою проголосувала за створення 22 об’єднаних територіальних громад. Я особисто підтримував процес децентралізації. Але партія змусила не голосувати. При цьому моя думка після цього не змінилася і я наводив власні аргументи. Зокрема,після створення тергромад Хмельницька область отримає додатково 2 млрд. грн.
Зрештою, мені вдалося провести свою гру: під голосування за ОТГ зібрав необхідну кількість голосів, а сам “утримався”. І зміни, які прийшли внаслідок бюджетної децентралізації, не можливо не помітити. У тому числі, у Хмельницькому.
Я знаю, що не наробив великих помилок, знаю, де промахнувся. Завжди старався витягнути частину людей і не показував по телевізору свої справи.
Усі думали, що Іван буде слабким і ним зможуть маніпулювати або керувати, проте цього не сталося. Так, я контролював облраду, маючи трьох депутатів від “Свободи”.
— Яку роль відіграв Іван Гладуняк?
— Коли він відчув, що його депутати не оберуть на посаду голови облради (передовсім проти виступили колишні “регіонали”, які боялися помсти від нього), Гладуняк почав шукати заміну. Заміну знайшли в мені. І сподівання у декого залишалися підперти Гончара сильними заступниками. Однак їм це не вдалося.
— На сьогодні у Вас залишилися амбіції повернутися у крісло голови обласної ради?
— Людина без амбіцій і планів не має смислу жити. Так, амбіції залишилися, але вони не на часі. Нині поставив собі завданням навести лад у бізнесі. На жаль, допустив великий прорахунок, що за 16 років у бізнесі не підготував заміни.
— Однак політично виростили деяких людей. Наприклад, це Віктор Бурлик, який нині є депутатом облради. Ви настільки прив’язали хлопця до себе, що зробили директором фірми.
— Є люди, котрі приходять в політику одержати статус і заробити гроші. Віктор прийшов у політику, бо хоче зробити країну ідеальною. Він молодий та амбітний, десь допускає помилки. Сьогодні він закінчує навчання і складатиме іспит з отримання водійських прав; заочно поступив до вищого навчального закладу. Вітя — не кепський хлопець. Просто у певний період його неправильно направляли і підказували. Зрозумійте, що людина — це пластилін.
Фото Віталія Тараненка
— Кого хочете з Віті зліпити?
— Він сам себе реалізував. Ніхто не дорікне, що Вітя робив речі не від душі: чи палив прапор Партії регіонів, чи зносив турнікет у приміщенні Будинку Рад — все це робив щиро з вірою в майбутнє України.
З іншого боку, Віктор повинен жити за якийсь кошт. Бо сьогодні стільки розвелося активістів, котрі ніде не працюють, але за щось живуть. Віктору не повинні дорікати, що він живе за гроші Гончара. Так, я йому допомагав. Але сьогодні Віктор виріс і розуміє, що в житті треба бути незалежним.
Розмовляв Віталій Тараненко.