Продовжуємо публікацію другої частини інтерв’ю з лідером місцевої молодіжної організації “Сокіл” Віктором Бурликом. Першу частину читайте тут.
«Я НЕ ЗНАЮ ЧИ ВПЛИНУЛА ПОЯВА СВОБОДІВЦІВ У БАЛАКЛАВАХ НА НАПИСАННЯ ЗАЯВИ МИКОЛОЮ ДЕРИКОТОМ»
– Повертаючись до подій лютого 2014 року, скажи, чи зумів би Іван Гончар очолити Хмельницьку обласну раду, якби не підтримка «Соколу», котрі прийшли у балаклавах на сесію?
– У лютому 2014 року «Соколу» як такого ще не було. Але менше з тим. Наша мета – Україна як самостійна соборна держава. Досягти її можливо лише тоді, коли до влади прийдуть націоналісти. Є інструменти, котрі допомагають досягненню цієї цілі. «Сокіл» є саме тією структурою, котра сприяє реалізації мети.
До прикладу, у Тернополі «Сокіл» проводить більше культурних заходів, у Хмельницькому – дещо інша спрямованість. Це мені більше до душі. Хоча ми також проводимо багато культурно-просвітницьких заходів.
Фото Віталія Тараненка
– Це все чудово, однак визнай: якби не присутність людей у балаклавах, історія могла б бути іншою?
– Я не знаю, якими мотивами користувався Микола Дерикот (тодішній голова облради – НГП), коли підписував заяву на звільнення від обов’язків. Якщо це на нього вплинуло, то – можливо. Ми приїхали тоді з хлопцями з Києва, мали конкретні вимоги. Були у балаклавах, оскільки тоді був інший час, була певна небезпека.
Ми, як і більшість населення, хотіли та вимагали повної перезагрузки влади. Була загроза, що усі зміни можуть бути «забалакані». Як кажуть у народі, якщо хочеш поховати якесь питання, організуй круглий стіл та створи робочу групу. Тому ми прийшли і вимагали чіткого рішення.
– Зрештою, головою обласної ради став свободівець Іван Гончар, першим заступником голови ОДА – свободівець Олександр Симчишин. Чому ж не відбулось повне перезавантаження?
– На жаль, тоді, якщо можна так сказати, «забуксував» весь партійний обласний осередок. Після революції Гідності ми понесли багато втрат, у першу чергу – людських. Багато членів партії займались волонтерством, оскільки розпочались військові дії на Сході країни. Вся увага була зосереджена, на жаль, не на внутрішньообласних проблемах.
Але висновки були зроблені. Маю надію, що вони правильні.
Фото Віталія Тараненка
«РАДА МАЙДАНУ СТАЛА ІНСТРУМЕНТОМ БУЛОЇ СЛАВИ»
– Твоє ставлення до ГО «“Хмельницький Майдан”, членом якого ти був на початках?
– Я був членом цієї організації до певного часу. З самого початку це була організація, рішення якої більш-менш втілювалися у життя. Йшов час і до її лав почали приходити люди типу «Може ви не бачили, але моя жінка стояла на Майдані».
Верхом усього цього маразму стало створення комітетів Ради Майдану, резолюції, які носять рекомендаційний характер та ніким не виконуються.
Рада Майдану стала інструментом булої слави.
З плином часу після буремних подій революції Гідності до мене підходило багато людей, які говорили, що я ось там був під час подій, а я ось те робив. Хоча я точно знаю, що це – неправда. Чим далі від революції, тим більше пристосуванців.
«ОСОБИСТО Я ЗАРАЗ З ОЛЕКСАНДРОМ СИМЧИШИНИМ ТІСНО НЕ СПІЛКУЮСЬ»
– Сьогодні представник «Свободи» є мером міста Хмельницького. На твою думку, чи змінився Олександр Симчишин з часів Майдану?
– Будь-яка людина з часом змінюється, набуваючи певний досвід. Сьогодні перед Симчишиним стоять виклики, на які йому необхідно давати достойні відповіді, тому, звичайно, він став мудрішим.
Особисто я зараз з ним тісно не спілкуюсь.
– Чому відсутнє спілкування?
– Немає такої потреби. Однак за тим, що відбувається у місті я уважно слідкую.
-Ти особисто задоволений діяльність мера-свободівця?
– Я задоволений більшістю змін, котрі відбуваються у Хмельницькому. Якщо є зауваження, записуюсь на прийом на загальних засадах.
– Повертаючись до діяльності «Соколу» як певного силового крила партії, не можемо не згадати як ти практично виносив з адміністрації тодішнього її очільника Леоніда Пруса. Навіщо?
– Спровокувала бездіяльність та флегматичність самого Пруса. Всі розуміли, звідки він та чий він протеже. Однак на своїй посаді йому слід було бути більш дієвішим, особливо з огляду на той час.
Фото “Є”
– Сьогодні ти маєш статус депутата хмельницької обласної ради. Чи допомагає він тобі у повсякденному житті?
– Без пафосу скажу, що стало більше відповідальності. Дії, які вчиняє Бурлик-депутат, від Бурлика-громадянина дещо відрізняються.
Можу навести приклад дії депутатського посвідчення. Під час однієї з акцій я став між хлопцями та поліцією, аби уникнути сутички, та показав посвідчення. Так мене одразу ж закували в кайданки, вважаючи, що якщо затримають головного, то інші розбіжуться.
Депутатство не є для мене самоціллю, тому у житті я не відчуваю якихось привілеїв з ним пов’язаних.
– Як поповнюються ряди молодіжної організації «Сокіл»?
– Ми проводимо велику просвітницьку роботу. Однак у свої лави ми нікого не вербуємо. До нас приходять патріотично налаштовані свідомі молоді люди. У нас є кістяк організації, є наші прихильники. Ведеться певна кадрова робота.
Були випадки коли навіть виявляли агентуру в своїх рядах.
«Сокіл» – це патріотично налаштована молодь, за якою майбутнє. У Хмельницькому нас менше сотні. Наймолодшим членам організації виповнилось 18 років.
– Чи є фінансування?
– У нас фінансуються лише акції. Однак, я намагаюсь підтримати побратимів й у певних побутових проблемах, оскільки ми одне ціле.
Я завжди наголошую, що молоді потрібно розвиватись.
– Яке майбутнє бачить для себе Віктор Бурлик?
Я себе однозначно бачу до кінця свого віку націоналістом. А щодо професійної спрямованості, мені більше імпонує політична діяльність.
Я твердо переконаний, що історію творить активна меншість, це підтвердили події революції Гідності.
Фото “Є”
«ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ ТЯГНЕ ЗА СОБОЮ НИЗКУ ПИТАНЬ, КОТРІ НІХТО НЕ ЗНАЄ ЯК ВИРІШУВАТИ»
– Які головні проблеми, на твою думку, як депутата, формують сьогодні виклики Хмельниччині?
– Децентралізація, котра проходить сьогодні, тягне за собою низку питань, які ніхто не знає як вирішувати. Я вважаю, що вона сира та незакінчена. Йде боротьба інтересів, кожен хоче вкусити на цьому зламі кусок пирога.
На мій погляд з громадами по децентралізації працюють маніпулятивно, а слід було шукати інші підходи.
Це проблема, котру покликана вирішити обласна рада, але вона чомусь цього не робить. Пора виходити з рамок показухи та робити структуровану роботу.
– Які освітні здобутки за плечима Віктора Бурлика?
– Я поки що не маю вищої освіти. Але чудово розумію, що у майбутньому без цього не обійтись. Тому у планах вона у мене є.
Маю професійно-технічну освіту, за фахом – провідник пасажирського вагону. Навіть два сезони працював провідником на потязі Хмельницький-Сімферополь.
В армії служив у танкових військах, в «Десні». На дембель йшов молодшим сержантом.
– Чи було до тебе пропозиції від Олесандра Симчишина, коли він формував свою команду, піти попрацювати чиновником?
– Пропозицій не було. Але й якщо б були – відмовився. Вважаю, що принесу більше користі на громадській ниві.
– Дякуємо за змістовну розмову.
Розмовляли
Віталій Тараненко,
Вадим Олексюк.