Тим, що Україна рухається до Європи, сьогодні нікого не здивуєш. Це аксіома, довкола якої відбуваються природні процеси на кшталт знесення/вихолощення радянських символів із життя незалежних українців. Поряд з цим у країні, яка 25 років тому вирвалася з імперського лона, успішно квітнуть “совкові” схеми. Чи не найбільше їх зосереджено у житловій галузі.
Так сталося, що в Україні чинними досі залишаються Житловий кодекс Української Радянської Соціалістичної Республіки, постанова Ради Міністрів Української РСР від 1988 року “Про службові жилі приміщення” та спільна постанова Ради Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 1984 року “Про затвердження Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання
їм жилих приміщень в Українській РСР”. Як згодом пересвідчитеся, це зручна законодавча шпарина, крізь яку, наче таргани, лізуть “вершки” суспільства. За “халявним” житлом.
Радянський рудимент, який називається чергою на житло, залишається значним соціальним подразником, що вмонтований у буденне життя тисячі українців. Отримати почесний статус “чергіста” ще не означає у найближчій перспективі мати житлові метри від держави. Так, у Хмельницькому на 1 січня 2016 року на квартирному обліку при виконавчому комітеті міської ради перебували 862 громадяни, які мають право на позачергове забезпечення житлом та 10342 на загальних підставах, із них 3475 сімей та одиноких громадян користуються першочерговим правом надання житла. Бюджетники, комунальники і пересічні хмельничани роками стоять у черзі за омріяним житлом, гарантом якого виступає Конституція України (ст. 47 і 48).
Паралельно з “пролетаріатом” існує “елітна черга”. Вона просувається динамічніше і має свої особливості. Тут, здебільшого, зібралися ті, хто мав би слідкувати за дотриманням букви закону: судді, прокурори та інші правоохоронці. Їм з боку місцевої влади ввімкнене зелене світло. За інформацією заступника міського голови Анатолія Нестерука, в 2010-2015 роках за рахунок житла територіальної громади міста 34 квартири відійшли на користь суддів і прокурорів.
Схема, яка діє й сьогодні, замикається на використанні, так званого службового житла. Влада, за клопотанням відповідних держорганів, передає помешкання у безкоштовне користування судді чи то іншому високопосадовцю. З часом керівництво державної установи повторно клопочеться перед владою про виключення цього житла з числа службових, оскільки потреба у ньому відпала. У підсумку цього ланцюжку “квартирант” або його родина стають повноцінними власниками колись службової квартири. Це підтверджують копії документів, що потрапили у розпорядження автора рядків.
На вулиці Свобода, 7 Б/1, що у центральній частині Хмельницького, одразу двоє колишніх силовиків з високими погонами заїхали в апартаменти, які “халявним” способом спочатку дісталися місту, а потім і самим правоохоронцям. Так, протягом 2012 року виконавчий комітет міської ради затвердив акти безоплатної приймання-передачі в комунальну власність територіальної громади квартир №№ 34 і 78 на Свободи, 7 Б/1. Це житло передали, відповідно, ПАТ «Фірма «Хмельницькбуд» і “ЖБК-2012” у рахунок сплати пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Хмельницького.
Зафіксуємо: квартири загальною вартістю близько 1 млн. грн місто отримало безкоштовно від забудовників. Проте, не довго роздумуючи, виконком на підставі радянсько-українського житлового кодексу перевів вказане житло у число службових. Та розділив його між сім’ями першого заступника прокурора Хмельницької області Руслана Мартиненка (у 2014 році він потрапив до люстраційного списку Мін’юсту і був звільнений з органів прокуратури — авт.) і тодішнього керівника Управління СБУ у Хмельницькій області Володимира П’яти (приїхав з Черкас працювати до Хмельницького — авт.).
А влітку 2013 року службове житло пішло на приватизацію. І знову плече допомоги підставила місцева влада, яка виключила квартири №№ 34 і 78 на Свободи, 7 Б/1 зі складу службового житла. Офіційна “відмазка” — відсутність потреби у використанні квартир як службових.
До речі, за дивним збігом обставин сімейство Мартиненків і П’яти оформили свідоцтва на права власності нерухомості в один день, 6 серпня 2013 року!
Ще один квартирний “хепіенд” відбувся у екс-керівника Державної фінансової інспекції у Хмельницькій області Лариси Одинець. Її призначили на посаду у липні 2010 року, а вже через два роки почалася “епопея” з “вибивання” житла у міста. У жовтні 2012 року у розвідку пішов в.о. голови ДФІ України Віктор Костюшко, надіславши клопотання меру з проханням виділити кошти на придбання службового житла для пані Одинець. Мерія не стала купувати квартиру, а пішла накатаним шляхом.
У грудні 2013 року місто одержало від забудовника квартиру №22 на вулиці Сковороди, 14/1 вартістю 307,2 тис. грн. Після новорічних свят виконком швиденько присвоїв цій кватирі категорію службової і передав у відання місцевій держфінінспекції. 10 січня помешкання надали Одинець.
Квартирну партію допомогли до кінця розіграти підлеглі Одинець. У червні 2014 року її заступник В.Яворський зареєстрував листа на ім’я міського голови з проханням виключити квартиру на Сковороди, 14/1 зі складу службового, “у зв’язку з відсутністю потреби використання її, як службової”.
Що ж виходить? ДФІ України всім миром майже два роки просила хмельницьку владу віднайти /купити квадратні метри для “ударниці” Одинець, а тут їй вже відпала потреба. Насправді все робилося для чергового “розводу кроликів”. Більше того, згідно з витягом з реєстру речових прав на нерухоме майно, пані Одинець наприкінці 2015 року продала цю квартиру громадянину Олегу Ярмошу!
А тепер нове керівництво ДФІ Хмельниччини заявило, що виключати кватиру Одинець з числа службових не було потреби. Більше того поліція проводить досудове розслідування за фактом привласнення, розтрати майна шляхом зловживання службовим становищем (ч. 2 статті 191 Кримінального кодексу України).
— Виконавчі комітети, які приймають рішення про виключення квартир із числа службових мають керуватись лише поняттям «коли відпала потреба у його використанні» На практиці відбувається дещо по іншому. Службову квартиру, яку у подальшому виводять із складу службових, як правило надають відразу після призначення на посаду певної людину. За часів Радянського Союзу особи, яким надавалось службове житло це були спеціалісти, котрі відсутні у даному місці чи місті. Такі особи реально були корисні для суспільства на час їхньої роботи, та переводились в інші місця після завершення виконання своєї місії. Що стосується сьогодення ситуація змінилась. Яка наприклад потреба у керівнику будь-якого рівня у територіальної громади міста? Потреби немає. Більше того, такі особи самі намагаються потрапити на посаду, що свідчить про те, що вони є забезпеченими громадянами і їхнє призначення не може бути розцінено як гостра потреба у кадрах. Однак, з метою зловживань, які є такими по суті, а не формально, службові квартири надаються заможнім високопосадовцям, які негайно після їх отримання розпочинають процес приватизації. Однак, для цього потрібно рішення виконкому, яке по суті і легалізує, або узаконює даний процес. Знаючи про такі факти засоби масової інформації неодноразово повідомляли громадськість, однак відповідальності за свої дії особи, які приймають такі рішення не несли. Це є політична відповідальність депутатів міської ради та членів виконкому, оскільки у даному випадку останні мають повне право відмовити у клопотанні про виключення житла із складу службових, — прокоментував НГП голова хмельницького адвокатського об’єднання “Гавриленко і партнери” Роман Гавриленко.
Загалом, за 2010-2015 роки до виконавчого комітету Хмельницької міськради надійшло відповідних клопотань організацій на виключення 215 квартир з числа службових.
Віталій Тараненко.
Антикорупційний портал громадських розслідувань.