Питання створення обласного кардіоцентру виникло після того, як у Хмельницькому побував республіканський кардіохірург Костянтин Руденко. Він запропонував об’єднати дві служби в одному місці — кардіохірургічне відділення обласної лікарні та обласний кардіодиспансер на базі того ж кардіодиспансеру. Таким чином, на його думку, вдасться покращити надання допомоги хворим, особливо з гострим інфарктом міокарду та гострим коронарним синдромом.
На той час головний лікар обласного кардіодиспансеру Ігор Салабай вважав, що реорганізація кардіологічної служби неактуальна. Про це він відверто заявив на засіданні круглого столу: «Я вважаю, що для нашої області найоптимальнішою є та модель надання кардіологічної допомоги, яку ми маємо. Кардіохірургія працює добре, ми готуємо пацієнтів до операції і виходжуємо після. Ніяких проблем з лікуванням хворих немає. У нас є усе необхідне для діагностики і лікування».
Очевидно, що ця позиція привела до того, що голова Хмельницької обласної ради Іван Гончар звільнив Ігоря Салабая з посади головного лікаря через закінчення контракту.
Пройшов час і суттєвих змін у роботі кардіодиспансеру не відбулось.
Чи потрібна була така реорганізація, НГП вирішив поцікавитись у Ігоря Олеговича Салабая.
Ігоре Олеговичу, скажіть звідки взялась ініціатива створення кардіологічного центру на базі обласного кардіодиспансеру?
Взагалі ініціатива створення кардіологічного центру виникла не у місцевих чиновників, а у Києві. Є загальна ідея більшого розвитку та вдосконалення кардіохірургії, однак фінансування на її просування практично відсутнє. Тому вирішили обійтись, так би мовити, «меншим злом», створивши подібний центр. Однак, це не сама краща, на мій погляд, думка.
Опиратись вимогам Києва місцева влада не змогла, а може й не захотіла.
Сьогодні, до речі, схожа ситуація виникла зі скороченням лікарняних ліжок з 81 на 10 тисяч населення у нас в області до 60. Механічно скорочувати не можна: слід вивчати показники захворюваності, смертності. У той же час є наказ №33 МОЗ України, який прив’язує штатний розпис медперсоналу до кількості цих самих ліжок.
Тобто, якщо доводиться якась нормативна база та документація, то важко чинити супротив на регіональному рівні. Тому сталося те, що сталося…
Чи була потреба такої реорганізації?
У Луцьку та Вінниці обласні кардіодиспансери фактично розформували, однак сьогодні прийшло розуміння неправильності цього кроку. Нині у Вінниці залучають 42-44 мільйона гривень інвестицій, аби створити його знову.
Потреби реорганізації кардіодиспансера в кардіологічний центр, на мій погляд, не було і не має на сьогодні.
Відділення кардіохірургії в обласній лікарні, в яке вкладено дуже багато коштів працює справно, виконуючи покладенні на нього функції. Кардіодиспансер також виконує свою не лише лікувальну, а й профілактичну функцію. А відкрити відділення кардіохірургії у складі обласного диспансеру можна у окремому приміщенні, для побудови якого можна знайти інвесторів.
Я, до речі, звертався до обласної та місцевої влади, оскільки це потребувало їх взаємодії, з пропозицією побудови на земельній ділянці кардіодиспансеру корпусу хірургії з переходом у центральний корпус. Однак підтримки ініціатива не отримала.
Саме приміщення обласного кардіодиспансеру не пристосовано в силу своїх технічних можливостей: застаріле опалення, малопотужна вентиляція тощо, для надання хірургічної допомоги. Терапевтична – будь ласка.
Більше того, відповідне переобладнання під хірургію потребуватиме значних затрат.
У той же час кардіодиспансер має на сьогодні досить серйозний показник у 40 тисяч амбулаторних пацієнтів.
Асоціація кардіологів України, до речі, не заперечує, що кардіохірургія потребує підтримки та подальшого вдосконалення. Однак цей напрямок в структурі загальної кардіологічної допомоги займає близько 10 відсотків.
У той же час кардіологічні диспансери мають більш широку функцію не лише в діагностичному та лікувальному аспекті, але і в методичному та профілактичному.
Хмельницький обласний кардіологічний диспансер роки свого існування увійшов до когорти кращих закладів такого типу в Україні. Щороку десятки тисяч пацієнтів області з різною кардіологічною патологією отримують в закладі необхідну допомогу, особливо це стосується мешканців сільської місцевості, які не мають змоги в повному обсязі пройти обстеження та лікування за місцем проживання.
Сьогодні у кардіодиспансері розгорнуто 3 стаціонарних відділення на 110 ліжок, денний стаціонар на 50 ліжок, амбулаторно-поліклінічне відділення на 300 відвідувань у зміну.
Людина, котра перенесла кардіохірургічне втручання була на обліку і в хірургії в плані контролю функціювання стентів та шунтів, і в диспансері в плані контролю артеріального тиску та супутньої патології, тобто був подвійний контроль. І це, погодьтеся, непогано.
Яка, на Вашу думку, буде доля самої ідеї створення кардіологічного центру?
З 1 січня минулого року мораторій на ліквідацію та реорганізацію закладів охорони здоров’я було скасовано. Закон передбачав: безпосередню ліквідацію лікарень, поліклінік, амбулаторій, фельдшерсько-акушерських пунктів (у тому числі тих, які розташовані на території сільських та селищних рад) та інших медичних закладів державної й комунальної форм власності; реорганізацію закладів охорони здоров’я, що призводить до зміни їх головного призначення та/або скорочення кількості працівників і зменшення кількості ліжко-місць; інші форми реорганізації, спрямовані на закриття закладів охорони здоров’я та зменшення обсягів медичної допомоги населенню; скорочення режиму роботи медичних закладів.
На щастя, таке редакція закону отримала супротив, і на сьогодні, на скільки мені відомо, до його тексту внесені суттєві зміни. А саме: не може бути змінено призначення лікувального закладу, його приватизація. Заклад має працювати як комунальна неприбуткова організація.
Тобто кардіодиспансер залишиться кардіодиспансером, а питання хірургії вирішуватиме комісія (якщо бути точним, то три: технічна, фінансова та бюджетна) з урахуванням усіх «за» та «проти».
Чим займається Ігор Салабай після звільнення з посади?
Приватною лікарською практикою. Маю відповідну ліцензію, досвід та знання, тому надаю допомогу людям, котрі її потребують.
Вадим Олексюк