Потроху вщухли відголоси про події з останньої сесії обласної ради, а відтак можна спокійно осмислити все те, що відбувається у стінах самоврядного органу та спробувати визначитись із подальшим форматом її діяльності.
Початок пленарного засідання заскочив усіх присутніх блокуванням президії обласної ради представниками фракції „За конкретні справи” та виголошенням основних вимог, що стали підставою таких дій. Продовження мало наступного дня, коли народний депутат А. Шинькович влаштував брифінг у Верховній Раді України, публічно озвучивши з власними коментарями ту ж саму заяву.
Ми не станемо аналізувати її зміст, оскільки в ньому акцентовано не йдеться про основну проблему, що спонукала політичну команду „За конкретні справи” застосувати досить рішучі кроки. Справді, як можна серйозно ставитись до оціночних суджень щодо персональної відповідальності голови обласної ради М. Загороднього, коли він ще не відпрацював на посаді навіть ста днів. Інакше як політикою назвати це важко.
Так що ж насправді так роздратувало найбільшу фракцію в обласній раді? Поза сумнівом, розгляд тих питань порядку денного, які мали завершити процес формування керівництва обласної ради та як наслідок окреслення ймовірної „коаліційної більшості” у раді. Як з’ясувалося, місця представнику політичної партії „За конкретні справи” у цьому списку не знайшлося.
Щоправда, запущений процес із обрання заступників таки зазнав краху. Причин тут декілька. Втім, на сьогодні вони уже не є настільки актуальними, аби займати час і місце для їхнього аналізу. Натомість висловлю інше припущення – без зміни підходів принципової ваги питання навряд чи зможе взагалі бути реалізованим. Здається, цю реальність починає усвідомлювати все більше учасників процесу.
Олександр Драган. Фото з “Фейсбуку” Сергія Мороза
На чому базується такий висновок. Щонайменше на двох чинниках. По-перше, у ситуації, що склалася, не можна не враховувати особистісні характеристики та стиль керування М. Загороднього. У цьому сенсі він є доконаним демократом, а тому усім є очевидним той факт, що навіть для досягнення омріяної стабільності у раді М. Загородний не піде шляхом застосування жорстких управлінських рішень чи персональних погроз окремим депутатам, як це мало місце в нещодавній практиці.
Михайло Загородний і Валерій Лесков. Фото з “Фейсбуку” Сергія Мороза
Розуміння цього є всезагальним і блокування президії ради державними службовцями та керівниками комунальних підприємств яскраве тому підтвердження.
У цьому контексті слід зауважити, що в засадничих підходах М. Загороднього до практики управлінської діяльності проявляється скоріше сила, аніж певна слабкість. Тільки сильні політики, навіть за досить складних обставин, можуть собі дозволити таку розкіш як застосування демократичних процедур. Слабким це не під силу.
По-друге, потрібно визнати, що втаємничені консультації поміж представниками різних фракцій себе не виправдали. Надто великий ступінь недовіри один до одного, надто „на межі” позитивного голосування доводиться працювати. А тому за таких умов усі команди діють за принципом: думаємо одне, говоримо – інше, а робимо, як складеться на даний конкретний момент.
Отже, як розрубати гордіїв вузол наявних суперечностей та знайти оптимальний вихід із ситуації, яка не лише дала б змогу обрати заступників голови ради, але й заклала б підвалини для стабільної та продуктивної її роботи. Сьогодні цим переймаються усі задіяні в процесі політичні команди та експертне середовище зокрема.
Фото з “Фейсбуку” Сергія Мороза
Дозволимо й собі поділитися власним баченням шляхів виходу із даної ситуації.
Перше, що необхідно зробити місцевим політикам, так це збагнути ту очевидну реальність, що пошук компромісу передбачає необхідність почути інших та бути готовими іти на певні поступки.
Друге. Кожній політичній команді необхідно відмовитися від „підкилимних” домовленостей, „телефонного права” тощо та перевести процес у публічну площину. Природно, коли ініціатором цього виступить особисто голова обласної ради М. Загородний. В такий спосіб він зніме з себе будь-які можливі звинувачення і водночас продемонструє громадському сектору свою відкритість, що також важливо.
Третє. У форматі публічності проводиться відкрите засідання голів фракцій, що є зареєстрованими в обласній раді, за участі зацікавлених депутатів, журналістів та представників громадськості. Предметом розгляду на засіданні має виступати лише одне питання, а саме: про підписання спільної Угоди уповноваженими представниками депутатських фракцій щодо діяльності обласної ради. У ній мають бути визначені основні принципи та підходи до вирішення найбільш нагальних проблем області та, можливо, окреслено стратегічні напрями діяльності. Обов’язковим елементом Угоди має виступити персональна відповідальність за її реалізацію усіх потенційних підписантів.
Фото з “Фейсбуку” Сергія Мороза
В такий спосіб, умовно кажучи, буде створено „коаліційну більшість” в обласній раді. Теоретично можна розглядати декілька варіантів творення ймовірної „коаліції”. Приміром, на основі найбільшої за чисельністю фракції в обласній раді „За конкретні справи”. Але, вочевидь, навряд чи хто-небудь з інших політичних команд погодиться піти на підписання публічної Угоди з „конкретниками”. З різних причин. Якби домовленості з останніми були можливими, то такий формат уже спрацював би на етапі обрання голови обласної ради.
Отже, умови публічності відразу врівноважать ситуацію. Кожний учасник процесу матиме можливість поставити запитання та почути відповіді. Нехай негативні, але зроблені в публічний спосіб.
Інший варіант можливої „коаліції” на основі трьох-чотирьох фракцій (приміром, БПП „Солідарність”, аграрії, ВО „Батьківщина”, об’єднання „Самопоміч”), якщо навіть і дасть змогу вирішити кадрові питання, то ефективного руху вперед точно не забезпечить. Попередній етап це унаочнив досить яскраво.
Тому, очевидно, вихід один: формування більшості за участі усіх суб’єктів, котрі готові підписати Угоду та нести команду відповідальність за її реалізацію. У нашому випадку це БПП „Солідарність”, аграрії, ВО „Батьківщина”, ВО „Свобода”, „Самопоміч” та Радикальна партія Ляшка. Сукупно це 65 голосів в обласній раді. Інакше, це 22 голоси в резерві для ухвалення позитивних рішень.
Такий формат „коаліції” можливий не лише теоретично, але він є досить ймовірним для його практичної реалізації. Загальноукраїнський контекст взаємин політичних команд тут не матиме принципового значення, оскільки по найбільш фундаментальним і значимим питанням сьогодення розмежування йде не лише по лінії фракційних позицій у Верховній Раді України, а передусім ставленням конкретним політиків, депутатів чи громадських діячів до суспільно-значимих процесів. Відповідно об’єднання на рівні регіонів має засвідчити передусім волю і бажання тих, хто налаштований на проведення якісних реформ.
Формат „великої коаліції” зробить відповідальними усі політичні команди за ті процеси, що відбуватимуться в раді. Це уже буде відповідальність усіх. Запас у 22 голоси даватиме психологічну перевагу „коаліції” у разі, якщо „хтось” таки захоче спробувати повернутися до „підкилимних ігор”. Для хмельничан це буде демонстрацією публічного та консенсусного ухвалення рішень, що даватиме надію на виваженість і поміркованість при розгляді суперечливих питань.
Четверте. Формат командної відповідальності зумовлює потребу персональної участі представників фракцій у розподілі посад. Це є зрозумілим і виправданим. Тому необхідно у публічний спосіб розглянути і це питання. З того, що було заявлено на сьогодні, можна прогнозувати висунення пропозицій щодо заняття посад заступників голови обласної ради представниками ВО „Батьківщини”, ВО „Свободи” та об’єднання „Самопомочі”. І навряд чи політичні команди відмовляться від своїх наполягань. Це треба мати на увазі як факт.
Однак і ця реальність має шляхи свого розв’язання, нехай і не зовсім оптимального, проте публічного та вмотивованого. Передусім необхідно прибрати із Регламенту ради норму про першого заступника, оскільки у форматі „широкої коаліції” вона є дражливою і, врешті, непотрібною. Усі питання, за які відповідатиме кожний заступник, можна виписати посадовими інструкціями. Натомість у Регламент вводиться норма про трьох заступників голови обласної ради. Питання фінансового забезпечення можна врегулювати змінами до штатного розпису ради, обійшовшись без надмірного збільшення видатків на апарат ради.
У публічній площині такі кроки пояснити буде достатньо просто, адже громадськості представлять Угоду про спільні дії, а значить і персональну відповідальність політичних команд. Зрештою, за таким зразком формуються уряди в провідних європейських країнах. Нічого приховувати в цій ситуації не потрібно.
П’яте. Процес висунення кандидатів на сесії ради може бути предметом технічного обговорення. Врешті, як варіант провести внутрішнє жеребкування. Значно важливішим є те, що після підписання Угоди відповідальність за усі спільні дії нестимуть усі її суб’єкти. Це також є підставою того, що „договорняки” закінчаться, оскільки працюватимуть проти усієї „коаліції”. До того ж нагадаю, у її запасі 22 голоси. Це далеко поза межею необхідності.
Шосте. У відповідності до чинного законодавства формується порядок денний наступної сесії обласної ради. Спершу розглядаються зміни до Регламенту, штатного розпису, а потому обрання заступників. За процедурою.
Р.S. Якщо цей підхід олюднити конкретними представниками політичних команд, то маємо на увазі В. Лєскова від ВО „Батьківщини”, І. Гончара від ВО „Свобода” та О. Драгана від об’єднання „Самопоміч”. Кожен із них має свої слабкі і сильні сторони, які можна і варто аналізувати, але за координації М. Загороднього вони, поза сумнівом, спроможні забезпечити ефективну роботу обласної ради та якісне вирішення нагальних питань великої хмельницької громади.
Віктор Адамський, спеціально для НГП.