Кілька сотень родин з Хмельниччини очікують ідентифікації за ДНК, каже представниця уповноваженого з питань зниклих безвісти у Хмельницькій області Наталя Дзекар. Точне число не називає з міркувань безпеки, інформує Суспільне.
“Ми не були готові до таких навантажень, і сам процес ДНК-експертизи є довготривалим. Для родин час — це важко. Найкоротший термін — два місяці. А найдовший — це ось зараз очікуємо порівняльного ДНК — це наш загиблий земляк, загинув 11 березня ще при обороні Київщини. І аж тепер очікуємо ДНК”, — говорить Наталія Дзекар.
Хмельничанка Людмила Грисюк очікує на результати ДНК-експертизи, щоб ідентифікувати тіло свого 28-річного сина, військовослужбовця Івана Грисюка. Каже, зв’язок з ним обірвався 19 червня цього року.
“В мене зразу взяли ДНК. Результати мої були готові за десять днів. Тут. А там — де загинув мій син, так швидко… Дуже довго не могли знайти тіло, потім забрали там тіла, але ми не можемо впізнати, чи це він. Тому що хлопці ще там загинули. І може таке бути, що це і чужа дитина. Я б могла сказати: “Так, це моя дитина, це мій син, я забираю, хороню”, але я можу забрати й чужого сина, а його мама теж вдома чекає. Розумієте?”, — говорить Людмила Грисюк.
Ідентифікації тіла, розповідає Людмила, чекає вже два місяці. І скільки ще доведеться чекати — не знає.
“Дуже боляче. Я рано встаю, думаю: “А може в полоні”, в обід думаю — “Може, поранений”, а ввечері думаю — “Напевно, загинув”. І це так постійно живеш. Постійно про те думаєш. І я не одна, нас багато таких матерів”, — розповіла жінка.
Якщо експертиза підтвердить, що одне з тіл загиблих захисників належить її синові, Людмила хоче бачити фото Івана серед побратимів на Алеї героїв в середмісті Хмельницького.
“Він поїхав в Польщу і почав займатися бджільництвом, йому дуже сподобалися бджоли. Він там був, і коли приїхав, він планував дома теж розвести свою пасіку. Взагалі він закінчив тут навчання в університеті, військову кафедру, він був офіцер запасу. Але, як все це почалося, він пішов”, — каже Людмила.