Хмельницький на відкуп: як реалізовувались постреволюційні політичні компроміси

Коли Революція Гідності більш-менш оволоділа ситуацією в країні більшість коаліціантів почала освоювати свої «владні паї». Арсен Аваков повертав контроль над раніше «віджатими» у нього вишками, Арсеній Яценюк жваво плескався в зовнішньому і внутрішньому фінансових ринках, команда Кличко з розмахом взялася до столиці. За схожим принципом відбувався і розподіл влади в регіонах. Хмельниччина, за «постмайданівським» квотуванням, за «згодою сторін», стала вотчиною «УДАРу».

На гріш – амуніції, на гривню – амбіції.

Столичні угоди між «співакціонерами» майдану гідності були лише пропонованою моделлю відносин. На місцях політичні призначенці отримали доволі розмиті вказівки, суть яких зводилась до трьох пунктів: сформувати владну вертикаль з лояльних кадрів, всіляко підтримувати позитивний імідж Петра Порошенка та забезпечити систематичне поповнення партійних «общаків». Викручувався кожен як вмів…

Не маючи ні розгалуженої партійної мережі ні наявного кадрового резерву, однопартійці Кличко, вирішили піти на «угоду» з «Свободою». В обмін на підтримку «свободівців», запропонували посаду першого заступника Хмельницької ОДА,а Іван Гончар міг сподіватися на крісло голови Хмельницької облради.

Однак епопея Олександра Симчишина в керівництві Хмельницької обласної адміністрації тривала недовго. Його абсолютна невідповідність посаді сиділа більмом на тлі, ще тоді новітнього владного впорядкування. Всі вже звикли, що посада губернатора призначається за політичним принципом, а основний тягар функціональних обов’язків лягав на заступників. «Як владний функціонер Сашко був абсолютно ніякий. Він любив займатися лишень тим, що йому подобається, все інше він навіть не намагався зрозуміти. Він або сперечався за явно «не безкоштовне» лобіювання голів райдержадміністрацій, або відсиджувався у Гончара в кабінеті» – згадував один з тодішніх його колег.

Невідомо як, але ця інформація докотилась до адміністрації Петра Порошенка, де недвозначно натякнули, що двох «ніяких» забагато в керівництві ключового регіонального органу влади. Президент вимагав ефективності на місцях, а на Хмельниччині при недосвідченому губернаторові, не менш нездарний перший заступник.  Ніхто, достеменно, не знав куди «відправити те щастя», таким чином, щоб не порушити тендітний баланс сил. Становище «підбадьорила» інформація про те, що, нібито, Олександр Симчишин некритично і без летальних жертв побив службовий автомобіль. Ситуацію «зам’яли», але в інформаційний простір вона все ж потрапила.

Логічними, аби залишитись в межах політичних угод з іншими політичними партнерами було два варіанти: замінити Олександра Симчишина кимось більш розумним і ефективним, або дискредитувати Пруса і затягувати в часі призначення іншого, залишаючи всю повноту влади в Хмельницькій області в руках першого заступника ОДА. Знаючи, що не всі однодумці, усвідомлюючи наслідки, захочуть піти на порушення угод, але чудово розуміючи, тоді ще наявну, майже саможертовну, внутрішньопартійну відповідальність – він пішов на крок, з якого, власне, й розпочалась руйнація ВО «Свобода» на Хмельниччині.

Підбуривши молодіжне крило ВО «Свобода», начхавши на інтереси партії і однодумців, він підставив свого безпосереднього керівника під «удар». УДАРівці від «удару» оговтались і, попередньо проконсультувавшись з іншими коаліціантами, нанесли відповідний «візит». В наслідок цього протистояння під загрозою опинилась політична монолітність учасників Революції Гідності, яку тоді ще новостворена влада намагалась врятувати любою ціною. Квотні та інші угоди, на яких трималась політична збалансованість влади повинні мати силу, інакше люди втратять довіру до професійності керівництва країни, і відсахнувшись від лідерів майдану змінять лояльність на недовіру і поповнять лави опозиції.

Наступний голова ОДА Олександр Корнійчук, (теж УДАРівець згідно квотного розподілу) зголосився прийняти посаду за умови, що жодного свободівця в його апараті не буде.

В Адміністрації Петра Порошенка, розуміли, що вимоги Олександра Корнійчука щодо свободівців – справедливі, втім скидати з рахунків «вуличну» партію з доволі розгалуженою мережею агітаторів та прибічників не поспішали. До того ж Юлія Тимошенко, звільнившись з буцегарні, теж почала відтворювати свої політичні структури, очищуючи партосередки від ставлеників Арсенія Яценюка. «Соломонове рішення» від адміністрації президента, яке дозволило вирівняти ситуацію на Хмельниччині було просте: усунути представників «Свободи» від участі в формуванні головного апарату виконавчої влади в області, а амбіції прихильників Олега Тягнибока задовольнити за рахунок БЮТу – посадою мера міста Хмельницький. Таким чином партія заплатила областю за місто.

Інфантильний інтелект Олександра Симчишина не зміг передбачити, що на регіональному рівні двері потенційних союзників перед кандидатами від ВО «Свобода» почали з грюкотом зачинятися. Ніхто не хотів сваритися з головою Хмельницької ОДА та мати за спиною підступного «товариша», який може зрадити і підставити в будь який момент. Зокрема, цей акт  самоствердження вартував Ігорю Сабію другої каденції в парламенті а Івану Гончару – крісла голови Хмельницької облради. Також «просіли» кандидати від ВО Свобода і більш дрібного штибу (сільські, селищні, районі та очільники деяких райцентрів), більшість з яких, не отримавши обіцяних партією преференцій, істотно знизили власну політичну та матеріальну підтримку «тягнибоківців». І хоча в місті це не було відчутно, в більшості районів руйнівні тенденції почали доволі чітко вимальовуватись. Забігаючи наперед, скажу, що в наслідок цього, нині в двох районах Хмельницької області осередки ВО «Свобода» існують лише на папері, і ще в чотирьох районах кількість активу не перевищує 5-10 осіб…

Максим Моргун

У разі повного чи часткового відтворення матеріалів пряме посилання на "Незалежний громадський портал" обов'язкове!

Коментарів: 11

  1. Ваня все ніяк не може вгамуватись зі своїм недолугим журналюшкою.

    • Багато років діяльності дрібного пройдохи Сема пройшла безпосередньо на “очах” цього недолугого журналіста, того ж Вані Банана, Сабія та ще деяких персонажів. Багато приватних розмов, обговорення політичної діяльності, персон, які потім виливалися в конкретні дії, дає можливість об’єктивно писати про зайду з Старої Синяви.

  2. Зараз на периферійному рівні, Картавий та його шобла, одні з небагатьох, хто після майдану різко покращили своє матеріальне становище. Власний збудовано будинок(його утримання ого го.) машина в кредит(і це під височенні відсотки), багатодітна сім’я (де непрацююча дружина) одягни, нагодуй,гуртки, розваги, поїздки на три тижні в Батумі( де куплені апартаменти, оформленні на родича) і т.д.

  3. моргуну кувалдой по еплу

  4. моргун это смесь бульдога с носорогом

  5. Останнім часом ВО,,Свобода,, від міської влади не чути.
    Все Симчишин і КО.
    А на вибори піде за умови, що КО відправить до Свободи.

    • Коли назва партії тягне рейтинг в низ то про партію не слова. Все в традиціях хамелеонської політики українських негідників.

  6. Люди, відкрийте очі. Не будьте такими тупими. В нас в місті взяло владу ущербне рогулье. Зайди, які розкрадають величезний бюджет, якого не було в жодного мера навіть близько.

    • Ти рагуль, подивись,на зміни,які відбуваються в місті:садочки будуються,дороги будуються і ремонтуються, поборів в школах і садочках нема,бізнес підтримують,платіжки за газ і воду одні з найменших в Україні.Вам додікам ніколи не догодиш,тому що вам уже і лікар не допоможе, так і живете у власному лайні і лайном порядних людей намагаєтесь облити.

      • Картавий, рогуль, люди скоро прозріють що при таких грошах навіть якби макака була мером то саме би робилося. Навіть більше набагато, бо макаці гроші не потрібні.

Коментування

Ваша електронна адреса не буде афішуватись.