Політики, які знаходяться у постійному пошуку хайпу, що на їхню думку, відкриває дорогу до електорату, намагаються зробити з питання продажу землі проблему номер один. Це вкотре демонструє те, що на Печерських пагорбах відсутні як конструктивний діалог так і елементарне відчуття обов’язку дбати про добробут українського народу.
Питання, яке гостро дискутується у найвищому політикумі це питання ціни землі та їхні висловлювання про продаж ціни за безцінь, що приведе аж до втрати суверенітету. На мою думку це відволікання від проблеми, яку створила сама влада і якою є рішення власника продавати землю чи залишити її у власності та обробляти самому.
Для прикладу приведу модель звичайної людини, яка проживає у селі, має пай у розмірі два гектара, отримує орендну плату в розмірі десять тисяч гривень на рік та яка в роздумах, що буде далі. Людина знає, що таке земля, як на ній отримати дохід та розуміє свої можливості, які їй пропонує нова влада продати пай.
Міркування будуються як на близьку перспективу так і на далеке майбутнє, а отже у людини є можливість продати землю у 2020 році та отримати за неї сто тисяч гривень відразу, або залишитись власником землі та отримувати оренду, знову ж таки отримати сто тисяч гривень у вигляді орендних платежів протягом десяти найближчих років.
Звісно, що бажання отримати величезну по міркам села суму, виникає не на пустому місці, оскільки селяни знаходяться на межі виживання і гостро потребують коштів вже сьогодні, які можна використати і на утеплення житла, і на навчання дітей, і на придбання худоби, яка буде приносити більший дохід ніж земля. Але, як завжди смуту в прийнятті рішення вносить телебачення, де політики переконують цього не робити.
Що втратить людина зі слів політиків? За їхнім переконанням земля має коштувати в десятки разів дорожче і продавати її сьогодні означає втратити у майбутньому. При цьому політики на пальцях малюють світле майбутнє, яке буде подібним до Швейцарії, Австрії чи Канади. Як показують останніх тридцять років життя в Україні, задоволення від розвитку отримують тільки ті українці, які осідлали не коня у селі, а мерседеси у київських палацах. Тому віри в майбутнє поки що немає і перспектив що вона з’явиться також немає.
І все-таки повернусь до ціноутворення на земельні наділи. Ціна на них формується в залежності від можливостей отримати дохід з неї, і він на сьогодні є таким: з одного гектара сільськогосподарської землі можливо отримати п’ять – шість тон пшениці, що буде коштувати при продажу двадцять п’ять – тридцять тисяч гривень. Для виробництва її, потрібно вкласти кошти на весь рік у розмірі від шести до десяти тисяч гривень. Крім цього потрібно придбати техніку, витратити кошти на зберігання, на закупівлю насіння на майбутній рік. Не забуваємо і про ризики, які є у сільському господарстві це стихія, не врожаї, зміна цін на світових ринках.
Після виплати орендної плати та компенсації понесених витрат, сільськогосподарський виробник отримує дохід з одного гектара в розмірі від п’яти до десяти тисяч гривень, а якщо господарство невелике та якщо весною не було дощу, або їх було забагато влітку то після виплати за оренду, фермер має лише борги.
Тобто ціна на землю прямо залежить від прибутковості від неї, а прибутковість є у середньому п’ять тисяч гривень на гектарі. При вартості землі в дві тисячі доларів, в гривні це п’ятдесят тисяч, інвестиції вернуться лише за десять років. Тому платити більше ніж як дві тисячі доларів за гектар сенсу не буде ніякого. І продати вирощену продукцію дорожче, у майбутньому перспектив немає, а отже підніматись ціна за землю не буде.
В нашій країні, на превеликий жаль для жителів села, а також і для українців, які прагнуть жити за європейськими стандартами, ні Швейцарії ні Австрії не буде, тому що їхні економічні моделі збудовані на противагу тим моделям, які працюють в Україні. Їхні політики не живуть хабарями, їхні судді застосовують закони для справедливості, їхні фермери мають допомогу від держави. Тому питання ціни на землю прямо залежить від волі політиків, а на сьогодні їхня воля направлена на створення системи виживання на селі у тому числі і в перспективі так і буде завжди, судячи із того супротиву, який чиниться на рішення влади відкрити ринок землі.
Жоден політик, на сьогодні, не лобіює нові закони в сільськогосподарській галузі, які б забезпечили гарантовану прибутковість тим хто працює на землі, застрахували їхні ризики від перекосів у цінах, відкрили доступ до експорту продукції сільського господарства. Цим ніхто не займається, і навпаки нововведення по сертифікації продукції, ліцензуванні, квотуванні лише створює перепони для розвитку, що виключає привабливість інвестицій у землю.
Тому, при відкритті ринку землі, власнику який має земельний пай два – десять гектарів доцільно його продати, а отримані кошти використати з розумом на власні потреби. І хоча ціна дві – три тисячі доларів є низькою, до ціни в шість – вісім тисяч доларів за гектар, як у Польщі ми не дійдем в найближче десятиліття. Не слід забувати про те, що українська економіка є відображанням українських реалій, а не польських чи австрійських. Міфи про вартість землі в десять тисяч доларів за гектар є результатом маніпуляцій про уявне благополуччя людей, які далекі від реальності.
Адвокат Роман Гавриленко, спеціально для НГП.
Далі буде.
Частину першу читайте тут
Частину другу читайте тут
Частину третю читайте тут