Початком розв’язання дійсно складного та важливого питання життя обласного центру є Рішення Хмельницької міської ради про затвердження Програми розвитку та вдосконалення міського пасажирського транспорту на 2019-2023 роки. Поза увагою, однак, лишилося декілька важливих та суттєвих деталей, на які я звернув увагу.
Питання транспортного забезпечення стоїть в Хмельницькому давно і свідками цього є всі містяни, які користуються громадським транспортом. Попри думки скептиків, факт зростання нашого міста, зведення нових житлових комплексів та приємного оку метушіння численної дітвори свідчить про стабільне збільшення кількості населення. Містяни та гості міста над Бугом постійно добираються на роботу, навчання чи за інших справ у різні куточки населеного пункту, що постійно збільшує виклик транспортному забезпеченню. Це чудово розуміє кожен, кому довелося їхати в громадському транспорті у години-пік. І, на превеликий жаль, транспортна система вже не витримує навантажень.
Насправді радує зацікавленість міської влади у вирішенні проблем системи перевезень, причому як дорожньої інфраструктури, так і питань рухомого складу. Підтвердженням цього є нове рішення, що передбачає облаштування зупинок громадського транспорту, створення затребуваних маршрутів та оновлення технопарку. Однак існують питання, що лишаються осторонь глобальної програми, але сильно впливають на реформу в цілому. Після ретельного ознайомлення з Програмою розвитку та вдосконалення міського пасажирського транспорту міста Хмельницького на 2019-2023 роки я угледів низку відкритих питань та маю власні пропозиції, щодо її вдосконалення. Адже якщо приймати фундаментальні рушення на декілька років виконання, від яких насправді залежить благополуччя всього міста, дії повинні бути максимально корисними та стовідсотково потрібними суспільству.
Пасажири можуть підтвердити одностайно: поки слово «комфорт» щонайменше пасує більшості одиниць громадського транспорту міста Хмельницького. Головними його «ворогами» є старі або не призначені для перевезення пасажирів транспортні засоби. Якщо вік стосується як іржавих, незручних та галасливих тролейбусів, автобусів чи маршруток, що інколи старші за ровесників Незалежності України, то призначення – біль від приватних перевізників. Переварений під маршрутку «вантажопасажир» ніколи не матиме низької підлоги, зручних сидінь, вдосталь місця пасажирам в салоні та повністю безпечних поручнів. Нові та спеціалізовані транспортні одиниці, що планується закупити в рамках Програми, вже відповідатимуть вимогам до сучасного громадського транспорту. Але що буде зі старими? Чи надалі вони будуть повільно вбивати хмельничан та гостей міста ще радянськими чи більш новими, але кустарними засобами безпеки й комфорту? Тому я б дуже хотів доповнення Програми саме вимогами до пасажирського транспорту, а саме: не старше якого віку, відповідно до якого ДСТУ та, врешті, чи відповідають Європейським екологічним стандартам.
Інший, як на мене, не менш важливий аспект відповідності громадського транспорту криється в системі подачі кисню у салон. Думаєте це дрібниці? А згадайте лише одвічні двобої за віконце чи люк вгорі між пасажирами, «яким дує» і «яким душно». Також пригадайте, скільки разів особисто вас чи ваших дітей продувало від незачиненого віконця у водія чи в салоні. Насамкінець, подумайте про неймовірну спеку та відсутність кисню у години-пік у будь-якому виді транспорту. Пристрій, що вирішує всі ці проблеми, придумали ще минулого століття, це – кондиціонер. В розвинених країнах його наявність у громадському транспорті розуміється сама собою. Тож не варто вважати, що кондиціонер у тролейбусі, автобусі чи маршрутці – це розкіш. Ні, це вже навіть вчорашній день для розвинених транспортних систем, де пасажир, що сплачує за проїзд, дійсно має отримувати за це комфортне пересування.
Із технічних питань потрібно переміститися й у адміністративні. Проблема з дотриманням графіку руху – справжній біль усіх пасажирів. За кордоном наші люди найперше помічають табло з розкладом руху транспорту, що світиться на зупинці в режимі реального часу. І найбільше здивування настає тоді, коли транспорт приходить вчасно. Поки у нас в цьому плані чиниться хаос. Так, є декілька інтерактивних зупинок і всюди розвішані приблизні графіки руху громадського транспорту. Однак чи всі водії зазначених транспортних засобів дотримуються цих графіків? І головне – хто несе відповідальність, якщо графік не дотримується?
На мою думку, навіть найбільш укомплектована сучасна транспортна система не може бути ефективною, якщо у ній чиниться безкарний хаос. Тому визначення чітких часових меж, дотримання розпорядку руху та відповідальність за його зрив має бути чітко зазначеною в новій Програмі з розвитку перевезень пасажирів. Інакше можемо закупити хоч гелікоптери замість автобусів – належного ефекту від несинхронізованої системи не буде ніколи.
І, також, не можна оминати чи відвертатися від питання пільгового проїзду. Насправді воно стоїть дуже гостро й бентежить як користувачів послуг перевезення, так і надавачів. За статистикою, право на пільговий проїзд у громадському транспорті має близько 80 тисяч хмельничан. Це близько третини всіх мешканців міста! Зрозуміло, що за таких умов ця сфера діяльності буде збитковою для постачальників транспортних послуг та болісною для, власне, пасажирів. Багато сперечок між представниками пільгових категорій, водіями чи кондукторами, а часто й іншими пасажирами, виникає саме на підґрунті безкоштовного проїзду. Допустима кількість пільговиків у приватних перевізників лімітована, але це мало-кого цікавить з пасажирів. Автопарк КП «Еелектротранс» складається з металевих, а не гумових, одиниць техніки й усіх бажаючих пільговиків вмістити не здатний.
Я вбачаю реальним розв’язанням даної проблеми скасування безкоштовного проїзду. Ні, звісно не назавжди, а лише у години-пік, коли основне навантаження на автотранспорт створюють якраз ті люди, які їдуть на роботу чи з неї та, якраз, сплачують кошти. В ідеалі ж, я вбачаю вирішення цієї проблеми у введенні електронного квитка чи наданні адресної соціальної допомоги на автотранспорт пільговикам. Відтак, все буде чесно й збалансовано: пільгові категорії населення зможуть пересуватися безкоштовно, але надавачі послуг перевезення отримуватимуть гарантоване відшкодування. Якщо адресна допомога перевищить потреби людини у поїздках – тим краще для неї, кошти можна буде витратити на інші соціальні потреби. Але у випадку перевищення межі адресної допомоги на поїздки доведеться робити висновки і платити за послуги самотужки.
Такими я бачу доповнення до оголошеної Програми розвитку громадського транспорту. В решті її автори попрацювали на славу і тепер лишається сподіватися на мир, злагоду та поступове виконання наміченого. В будь-якому випадку, без реформи у транспортній системі, перевантажений Хмельницький дуже скоро просто зупиниться і тоді буде гірше. Набагато гірше. Саме тому чекаємо на нові облаштовані зупинки, сучасні, відповідні й безпечні транспортні засоби, чіткий графік руху та розумне вирішення питань з пільговими проїздами!
Вячеслав Антонюк, депутат Хмельницької обласної ради.