Пам’ятаєте анекдот про внучку декабриста, яка під час перевороту 1917 року, почувши шум на вулиці, попросила служницю вийти подивитися, що відбувається. Почувши про революцію ще раз попросила вийти, щоб дізнатися, чого хочуть революціонери. «Хочуть, щоб не було багатих», – сказала служниця. «Дивно, а мій дід хотів, щоб не було бідних!», – із сумом промовила жінка.
«До чого тут декабристи?»,- запитаєте Ви. Декабристи – дійсно ні до чого. А ось дії тогочасних революціонерів і деяких теперішніх «громадських активістів» чимось таки схожі. Звісно, з поправкою на час.
Нещодавно ініціативною групою було презентовано EUROPE PARK UKRAINE – проект масштабного будівництва у Хмельницькому, який передбачає гармонійне поєднання паркової, розважальної та спортивної інфраструктури. Крім того, з’явиться більше 1000 нових робочих місць, а бюджет міста отримає чималі надходження.
На сайті міськради за рекордний час майже завершено збір підписів під петицією про підтримку даного проекту http://e-dem.in.ua/khmelnytsky/Petition/View/443. А у соціальних мережах деякі «активісти» поширюють заклики не підтримувати таку ініціативу, бо, мовляв, ніякої користі людям від цього не буде, а зиск отримають лише самі забудовники, які, прикриваючись цим проектом, хочуть ледь не все забудувати лише житловими будинками.
За звичкою революціонерів минулого століття теперішні «активісти» порахували чужі гроші і з радістю констатують факт відсутності у ініціаторів проекту коштів для його повної реалізації, видаючи це за ще один «переконливий» доказ їх обману. Очевидно, що суть процесу залучення інвестицій для такого роду діячів, які намагаються демонструвати суперкомпетентність у будь-яких питаннях суспільного життя, є, м’яко кажучи, не зовсім зрозуміла.
Країна не розвиватиметься без нових ідей і без успішних людей, які щоденною працею створюють щось нове, те, що залишиться в цій країні, і приноситиме користь її громадянам. Але успішні люди завжди не давали спокою оточуючим, викликаючи в них заздрість і бажання все забрати і поділити.
Замість підтримки і спільних дій – палки в колеса та «чорний піар». Замість конкретної справи – палкі промови і гнівні пости в мережах.
Звісно, що будь-який проект не є ідеальним. Але для того він і винесений на обговорення, щоб зняти всі спірні моменти і сумніви у його корисності для громади. Прикро, що замість аргументованої дискусії стаємо свідками чергового критиканства і таврування тих, хто хоче змінити місто на краще.
Суспільству час зрозуміти, що з неба нічого не падає і нашу країну замість нас ніхто і ніколи не зробить успішною і комфортною для життя.
Хоча, інколи таки, мабуть і падає. Бо ж вдається деяким особливо «активним активістам» безбідно жити, ніде не працюючи. Точно, як і їхнім колегам з початку минулого століття. Чи, все ж таки, хтось щедро оплачує таку активність? (Бачте, і мене в процесі написання цієї статті заразив вірус «революційно – активістський» – почав рахувати чужі гроші. Час завершувати).
Може, краще таки не повторювати сумний досвід минулого століття, який привів нас до майже безнадійного відставання від передових країн світу, а брати за приклад досвід інших народів, які ще з гіршого занепаду вийшли переможцями, перетворивши свої держави на гордість для кожного громадянина?
А для цього усім нам треба бути небайдужими до того, хто формує громадську думку, бо на жаль, після Революції Гідності знову з’являються «герої» а-ля Шаріков з безсмертного твору Булгакова…
Хоча нікчема завжди намагається показати свою значущість, але все одно залишається нікчемою. Питання, чи готові ми до прогресу, а не наслідування маргінальних істерик.
Василь Святенко