Абсолютно не заперечуючи необхідність проведення топоніміки м. Хмельницького відповідно до Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборони пропаганди їхньої символіки», аж ніяк не можу погодитися з рядом окремих пропозицій до перейменування.
Зупинюся на деяких з них. Не бачу ніякої необхідності (та і підстав) відносити до «символів тоталітарних режимів» Миколу Островського, маршала Рибалка, Макара Починка. Їх уславлення в найменуваннях вулиць цілком заслужені. Воїни танкісти під командуванням маршала Рибалка визволяли область від фашистських загарбників, а ми його відносимо до символу нацистського режиму!
Чи не в Островського вчитися відважності, загартування сили духу. А скільки добрих справ зроблено для області за керівництва облвиконкомом Макаром Починком. Хочемо мати вулицю Степана Бандери! І я не проти. Вулиця Трудова чим не підходить для перейменування! Розкриймо очі і приймаємо правду такою як вона є.
Ще більше здивування викликала пропозиція «громадянина Савченка А.Д.», а точніше одного з чиновників міськвиконкому. Очевидно пан Анатолій та іже з ним вирішили одним махом задовольнити свої політичні амбіції. Бо чим іншим пояснити, що їм не сподобався Юрій Гагарін?
Людина – визнана в усьому світі першовідкривачем польотів у космос, людина, яку відбирав і готував до польоту житомирянин Корольов, а в небеса виводила дніпропетровська ракета. Якщо вже хочеться аби міськвиконком знаходився не на вулиці Гагаріна, то є шанс перейменувати відрізок вулиці від вулиць Грушевського до Кам’янецької і тішитися тим, що знаходитеся на Старобульварній.
Фото “Є”
Не можу погодитися з перейменуванням вулиць, названих на честь тих, хто проявив відвагу і героїзм під час Великої Вітчизняної війни. Вони воювали разом з нашили дідами, татами (очевидно не Савченка) проти фашистської навали. Знову ж таки – дивімося правді у вічі.
А чим завинили, яке відношення мають до комуністичної символіки класики світової літератури Достоєвський, Пушкін, Тургенєв, Некрасов, Толстой, композитор Шостакович, учений Мічурін тощо. Тільки тим, що вони з Росії?! Їх увесь світ знає, а ми що – на смітник?
Звісно, треба вшановувати пам’ять тих, хто прославив і прославляє наше місто, край як колись, так і тепер, хто і нині ціною власного життя – до речі, як той же Матросов чи Мересьєв – відстоює свободу і незалежність Держави. Для цього ой як багато є, так би мовити, назв вулиць ні про що. Авіаційна, Басейна, Водопровідна, Зенітна, Полігонна, Ювілейна, Депутатська … і т. п. Дивись, скоро й «Каналізаційна» буде, аби тільки не Ломоносова. Соромно!
Іще кілька слів з приводу назв трьох вулиць. Вулицю Ричка пропонується назвати іменем Івана Павла ІІ. Та є ж вулиця Пілотська, де про пілотів давно уже забули. Зате там прекрасний костел, куди сходяться тисячі людей римо-католицького віросповідання. Отут би замість Пілотської прийшлося б ім’я святішого Івана Павла ІІ.
Інша вулиця – Щербакова. Ті, хто пропонує перейменувати її на ім’я світлої пам’яті Миколи Мазура, хоча б побували на ній, побачили цю просіку між бур’янами, де двом автомобілям не розминутися. Я живу на ній, сходив уздовж і в поперек (хоча де там ходити). Ще від магазина будівельних матеріалів «Факел» до дитячого садочка можна говорити про якусь дорогу, а далі – одні хащі. Запитайте мешканців 22, 24 будинків чи хоч раз вони виїжджали своїми авто безпосередньо на вулицю Щербакова. Або чи знають цю вулицю достеменно мешканці будинку 8/1. То чи заслужив Микола Іванович, щоб його ім’я в це захолустя заганяти!
Тепер про третю вулицю. Пропонується щоб у Хмельницькому була вулиця Симона Петлюри. Чи коректна ця пропозиція з огляду на той пам’ятник, який стоїть біля єврейського кладовища? Очевидно відповідь мали б дати і члени благодійного фонду «Хесед Бешт». Та і міський голова – історик і колишній редактор газети фонду «Хесед Бешт» Олександр Симчишин хай би минуле згадав. Розсудливість ще нікому не заважала.
На останок. У топонімічній комісії, яка розглядала пропозиції і винесла свій вердикт щодо перейменування вулиць, чимало шанованих людей. Але не все їм удалося відстояти під тиском окремих навіть очільників міської влади. Та чомусь в комісії ми не бачили науковців – істориків з наших вишів, які найменш залежні від міської влади. Чомусь там не було представників ветеранських організацій. То можливо хоча б тепер в процесі обговорення і ветерани, і представники «Хесед Бешта», інших громадських організацій, творчої інтелігенції, наукової еліти скажуть своє неупереджене, не політизоване слово.
Бо громадянин А.Савченко і ті, хто за ним стоїть, аж ніяк не є представниками усієї міської громади, аби їх сліпо підтримувати. Хай почує влада і нас, хмельничан, яким дороге як минуле, так і теперішнє та майбутнє міста. То ж пропоную: рішення щодо перейменування вулиць на виконання закону про декомунізацію приймати тільки з урахуванням пропозицій, зауважень широкого загалу хмельничан і при здоровому глузді, а не з політично зашореними очима. Пропозиції ж завідуючого відділом роботи із зверненнями громадян Хмельницького міськвиконкому (іменованого на сайті міськвиконкому просто як «громадянин Савченко А.Д.») взагалі не розглядати.
Павло Хорошенюк, мешканець Хмельницького з 1977 року,
заслужений журналіст України.