День Прапора ми відзначаємо 23-го серпня. Тоді в далекому 1991-му до Києва привезли синьо-жовтий стяг, що майорів над Білим Домом у Москві під час путчу. І занісши в залу Верховної Ради, піднесли над куполом Українського парламенту.
Ця дата є символічною і для нашого обласного центру. Адже за два роки до того у 1989-му 23-го серпня Василь Рибак – голова місцевої філії Української Гельсінської спілки вже вдруге підняв синьо-жовтий прапор над Хмельницьким. Це була акція пам’яті – протесту Бо у цей день 23 серпня 1939-го року був підписаний пакт Молотова – Ріббентропа, що фактично означив початок Другої Світової війни…
На той час може десяток людей в Хмельницькому знали про цей жахливий зговір комуно-фашистських вождів, що поділили між собою Європу, а може і ні.
Я – точно не знав. Вірніше, – вже взнав… від Василя Рибака. Пам’ятаю, як біля кінотеатру Чкалова (нині кінотеатр Шевченка) Василь разом з братом Валерієм розповсюджували листівки, де було зображено єднання СЄРПА І МОЛОТА зі СВАСТИКОЮ і написано «Пакт Молотова – Ріббентропа». То якась екзальтована тітонька мало їх обох не порозривала на шматки, – довелося самому втрутитися і рятувати союзників – антикомуністів від розправи.
Так от – геБешники вдень і вночі не спускали очей з Василя, бо добре пам’ятали той першотравневий синьо-жовтий стяг над шістнадцятиповерхівкою. То був смачний ляпас місцевому КДБ, котрий вони не могли простити Василеві. І нутром відчували – Рибак на цьому не зупиниться і вчворить іще щось. Тому «хвіст» за Василем невтомно мандрував назирці, де б той не був.
Рівно опівдні 23-го серпня 1989-го року на 16-ти поверхівці – де раніше був ЗАГС, знову, уже вдруге за рік замайоріло синьо- жовте знамено!!! Але цього разу «таваріщі» уже були на насторожі – відреагували майже миттєво. Коли Василь, прикріпивши знамено, хотів зійти, – гратовані двері на техповерх вже були закриті ззовні великим накидним замком..
Оперативність правоохоронців пояснювалася тим, що Василь був не сам. На цю акцію взяв з собою приятеля, котрого вже давно запідозрив у співпраці з КДБ. Підозри виявилися правильними. Але був прокол – він передав невірний час початку акції.
Дуже швидко почув тупіт десятків пар ніг, лязкіт замка на дверях. І в наступну мить був скручений, повалений лицем вниз на синьо-жовтий прапор, що вже був зірваний та кинутий долі. Щасливий від такої удачі кадебіст товк Василя лицем об синьо-жовте знамено і примовляв: « Здохнєш, гад! Здохнєш сєйчас, прямо здесь!…»
Рибака підхопили дужі руки опричників і почали заштовхувати у вентиляційну шахту. Невідомо чим би те усе закінчилося, але несамовито з переляку заверещав приятель–стукач, що заховався у ліфтовій шахті. «Стаять!!! Он нє одін», – скомандував начальник. Піймали за шкірку стукача – довго на нього дивилися, не розуміючи хто це і звідкіля той тут узявся..
Наступні дві доби Василь Рибак провів на Пушкіна 15…
А далі заговорили про цю подію радіо «Свобода» та «Голос Америки». Дізнались про це і пригрозили вуличними протестами РУХівці: – тоді це була малочисельна, але безкомпромісна і непоступлива організація. Назрівав великий скандал з акціями громадянської непокори. Тихенько вночі, щоби ніхто не побачив, і не зустрічав, Рибака Василя випустили з буцегарні і той пішки вночі йшов додому до Олешина, озираючись, чи не йде хтось позаду…
P.S. Яка усе-таки доля непередбачувана річ! – син отого кадебешника, що полював за Василем Рибаком, добровольцем пішов на війну. Геройськи бився і поліг, як ГЕРОЙ за Україну рік тому під Ілловайськом. Його останки через півроку після загибелі індентифіковані через генну експертизу. І наразі ГЕРОЙ вже спочиває у рідній подільській землі…
Шануймося, браття, держава у нас одна – Велика Україна. То є велике щастя – мати свою державу.
Досить ворогувати між собою заради чужинських інтересів, бо усі українці – то брати!
Віктор Кліщ