Все більше українців шукають у себе польське коріння для отримання довгоочікуваної карти поляка. Серед іноземців, які отримали вказаний документ протягом останніх 5 років, українці впевнено лідирують.
Так, за даними польського МЗСу, з 100 тис. карт поляка, виданих з 2008 по 2012 рік, 46,1 тис. отримали українці, 42 тис. – білоруси, 2,7 тис. – росіяни. Ті що залишились 10 тис. отримали невеликими порціями мешканці інших держав.
Останній перепис населення 2001 року показав, що в Україні нараховується 140 тис. мешканців з польським корінням. Намагаючись отримати вказаний документ, більшість з них простоюють в чергах до архівів та на курси польської мови. До речі, за відгуками тих, хто отримав карти поляка до 2011 року, знання мови у багатьох і не перевіряли. Про це свідчили виступи цих «поляків», з яких лише дехто спромігся на кілька польських слів.
Хочу розповісти Вам про власний досвід, який отримав минулого року під час вироблення, як потім стало відомо, золотої карти поляка. Таким чином поінформую громадськість про проблеми, які їх очікують на шляху до бажаного документу з червоно-білим орлом на звороті.
Спершу, подзвонив до одного з керівників польських товариств Хмельницької області, який в телефонному режимі перевірив мої знання мови, традицій та культури Польщі, та недовго вагаючись, запропонував мені під’їхати до нього (я зрозумів, на власне приміщення для організації він ще не заробив, однак крокує у “правильному” напрямку) та отримати перелік необхідних документів для оформлення карти поляка. В ході розмови розпитав, чому я звернувся безпосередньо до нього, а не до такого самого представника з рідного міста (родом я з м. Городок). Отримавши змістовну відповідь, продовжив розпитувати про моє походження, періодичність відвідувань місцевого костелу, участі у заходах, які організовуються польською національною меншиною, можливістю отримати підтверджуючі документи з місцевого архіву про польські коріння. В кінці бесіди запропонував мені оформити легітимацію (стати членом польського товариства) за символічну плату у розмірі 500 грн. Після чого він попросив принести підтверджуючі документи з архіву.
Водночас, для мене це виявилось проблемою, оскільки маючи бабусю-полячку, необхідно ще й надати документ про те, що вона дійсно є такою. В місцевому архіві, як виявилось, цих даних не має(потратив більше 2 тижнів).
Повернувшись до мого “благодійника”, детально розповів про цю ситуацію і вже думав, що на цьому все закінчиться, однак останній запропонував, на підставі наданої ним легітимації, стати активним представником польської національної меншини (сходити на польський цвинтар сфотографуватись біля могил, які я ніби то прибираю; зробити фото біля польської школи в Городку), тобто повністю вжитись у роль “пана”.
Знову ж таки за матеріальну винагороду, як особі, що не має польського коріння (підтвердженого), керівник польської організації виробив документ з моїми біографічними даними та вигаданою діяльністю на благо польського народу. Зазначений документ при мені був відправлений по факсимільному зв’язку на адресу одного з керівників Всеукраїнської польської організації в м. Києві. На цій ноті закінчився місяць з того часу як я почав виготовляти “золоту” карту поляка.
Приблизно через ще один місяць вищезазначена особа сповістила мене про те, що є всі документи і є можливість продовжувати виробляти карту поляка. Завітавши знову ж таки до нього на роботу, дізнався, що існує черга для осіб, які бажають отримати вказаний документ, оскільки консул приїжджає в місто один раз на місяць. На той час потрапити в чергу можна було лише через три місяці, при цьому ще не стовідсотково.Почувши це, я подякував за допомогу та поїхав додому, думаючи чи можна іншим шляхом закінчити всю цю процедуру.
Аналізуючи почуте та зроблене, в мене склалось враження, що керівники польських культурних осередків Хмельницької області займаються оформленням карти поляка як улюбленою справою, мета якої наповнити власний гаманець. Потрапивши до офісу мого “благійника”, зрозумів, що він займається не тільки картою поляка, але й виготовляє документи для виїзду закордон, як то до Польщі, Італії та навіть до “Туманного Альбіону”. Цікаво люди дійсно туди потрапляють, чи так як я мають чекати півроку поки будуть оформлені всі необхідні документи? Від деяких осіб польської національної меншини з Волочиська почув про те, що окремим керівникам польських організацій обласного центру треба сплатити гроші на обід представнику дипломатичної установи, лише тоді ти будеш включений у список та допущений до проходження співбесіди на карту поляка. Поясніть, будь-ласка, мені чому я маю їм платити за те, що я народився поляком?
Вся ця процедура містить стільки бруду, що знайомі представники польської національної меншини на питання де проходили співбесіду, одноголосно відповідали, що в дипломатичній установі. Оскільки ходити на уклін до чергового керівника організації польської національної меншини їм заважає гордість. При цьому, окремі з цих керівників навіть не мають польського коріння, а займаються цією справою, купивши допомогу від вищого керівництва, допомагаючи останнім примножувати свої статки й за рахунок районних осередків.
І в черговий раз я задаю собі питання: навіщо надавати пересічним керівникам організацій польської національної меншини такі права? Невже за стільки років важко було побачити, яка склалась ситуація в Хмельницькій області?
Раджу всім, бути обережними з керівниками польських товариств Хмельницької області, аби не бути в черговий раз ошуканими.
P.S. Золоту карту поляка я таки отримав в кінці 2013 року.
В’ячеслав Мацинський