Незалежний громадський портал

На Хмельниччині з позовом про розірвання договору довічного утримання до суду звернулася жителька Кам`янець-Подільського району. Розповіла, що після смерті чоловіка залишилася одинокою, при цьому хворіла й потребувала догляду. У цей час до неї почала заходити знайома: приносила продукти, ліки.

Повіривши, що та зможе її належно доглядати, вирішила укласти з нею договір довічного утримання, інформує пресслужба Хмельницького апеляційного суду.

За його умовами передала доглядальниці у власність свій будинок, земельну ділянку для його обслуговування та ще одну – для ведення особистого селянського господарства. Та, натомість, узяла на себе зобов’язання, зокрема, зберегти за нею вказану у документі кімнату, забезпечувати продуктами, ліками, одягом, взуттям, надавати побутові послуги тощо. Вартість матеріального забезпечення на місяць була визначена у сумі 1700 грн.

За словами позивачки, доглядальниця з часом перестала цікавитися її життям: не забезпечувала ні належного харчування, ні догляду, навіть з кімнати відселила її на веранду. Тому у травні 2022 року вона перейшла жити до своєї сестри й подала позов про розірвання договору.

Кам`янець-Подільський міськрайонний суд його задовольнив – розірвав договір довічного утримання. Виходив з того, що відповідачка не довела факт належного виконання своїх зобов`язань за договором довічного утримання.

Доглядальниця подала апеляцію.

Вона вважає, що суд безпідставно розірвав договір, оскільки вона належно виконувала узяті за ним зобов’язання – щодня у її підопічної була свіжа їжа, при потребі купувала їй одяг чи взуття, а на веранду вона переселилася з власної волі, бо там більш свіже повітря.

Двоє свідків у суді підтвердили: літню жінку справді не виселяли з закріпленої за нею кімнати – вона сама була змушена перебратися на веранду, бо в її кімнаті ставили сушку і сушили одяг дитини.

Тому, на думку колегії суддів ХАС, місцевий суд правильно констатував, що відповідачка не виконала зобов`язання щодо забезпечення користування позивачкою визначеною житловою кімнатою.

Вона також не надала жодних доказів щодо забезпечення пенсіонерки продуктами харчування, одягом та взуттям, необхідними ліками та медичною допомогою на визначену суму матеріального забезпечення – 1700 грн щомісячно.

Ба більше, за словами свідків, вони на прохання бабусі купували їй продукти, одяг та взуття й бачили, як вона віддавала гроші за продукти, які купляла доглядальниця.

Таким чином апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу доглядальниці, а рішення місцевого суду – без змін.