Хмельницький міськрайонний суд визнав невинним хмельницького бізнесмена, засновника ТОВ «Хмельницький завод Катіон» Валерія Дьяченка “у зв`язку з недоведеністю та відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення” за статтями “Вимагання” і “Викрадення документів”.
Бізнесмен Валерій Дьяченко. Фото НГП
Про це сказано у вироку від 18 жовтня.
За даними слідства, 10 липня 2016 року охоронці хмельницького заводу “Катіон” затримали чоловіка, який пробрався на територію підприємства. Охоронці утримували його до того часу поки він і його рідні не знайшли необхідних коштів. Мова йшла про 10 тис. дол. Цю суму затриманому телефоном озвучив бізнесмен Валерій Дьяченко, якому належить завод “Катіон”. Також у чоловіка охоронці вилучили свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу «ЗАЗ Славута», на якому той приїхав до заводу, а також його паспорт.
Того ж дня батько затриманого приніс на завод 2,7 тис. дол, які передав дружині Дьяченка. Також чоловік написав розписку із зобов`язанням відшкодувати неіснуючий борг перед обвинуваченим. Після чого охоронці відпустили потерпілого.
У суді Дьяченко вини не визнав. Повідомив, що з 2002 року на заводі «Катіон» неодноразово викрадали різне майно, що змушувало його від імені юридичної особи звертатись до поліції. Такі звернення були неефективними, оскільки або не було руху у таких провадженнях, або вони закінчувались застосування до правопорушників штрафу. При цьому підприємство лише несло додаткові витрати на юридичний супровід у таких кримінальних провадженнях, а шкоду йому жодного разу відшкодовано не було.
В 2016 році йому повідомили, що з дороговартісного станку, який знаходиться на території заводу, зникають деталі. Аби цьому запобігти, охоронці почали влаштовувати засідки та використовувати мітки в місці лазу крадіїв через паркан.
10 липня 2016 року Дьяченку доповіли, що охорона затримала крадія. Обвинувачений наказав викликати поліцію, але крадій просив цього не робити і захотів поговорити з бізнесменом. Під час телефонної розвоми чолові сказа, що готовий компенсувати шкоду. Після цього обвинувачений запитав, у яку суму чоловік оцінює шкоду, а він відповів, що у 10 тис. дол. Перепитавши його про готовність сплати саме такої суми та отримавши ствердну відповідь, бізнесмен погодився. Однак оловік сказав, що безпосередньо у нього таких коштів немає і йому потрібно звернутись до родичів.
Дьяченко наголосив, що це була єдина розмова із затриманим чоловіком. Обвинувачений сказав, що нічого не вимагав ані у затриманого, ані у його батька; нікому не давав вказівок їх залякувати та вимагати будь-що у них; про документи нічого не знав; жодної мови про них ні з ким не мав; дізнався про них лише від дружини, якій, ймовірно, їх передали самі.
Вважає, що кримінальна справа щодо нього має замовний характер, матеріали сфальсифікованими, а себе – безпідставно підданим кримінальному переслідуванню.
Потерпілий розповів у суді свою версію подій. 10 липня 2016 року він перебував на звалищі неподалік заводу «Катіон». Оскільки в цей час в нього виникла необхідність справити фізіологічну потребу, вирішив заховатись за парканом заводу. Про те, що територія охороняється, не знав. Після справлення фізіологічних потреб, він вирішив з цікавості пройтись територією заводу та побачив будівлю без вікна. Зайшовши до цієї будівлі, почув: «Все, хлопець, ти добігався» і побачив чоловіка в камуфляжному одязі з сокирою в руках.
Він злякався і сховався в сусідній кімнаті, з якої через хвилини три його витягли за ноги чоловіки в комуфляжній формі та почали бити палками. Скільки били не пам`ятає, бо втратив свідомість. Коли отямився, побачив сидячим на собі одного з охоронців з сокирою в руках. Останній спитав його, чи є в нього гроші, на що він відповів, що має 250 грн. Охоронець сказав, що 10 доларів – це не гроші і всі разом під руки вивели його на вулицю. Старший охоронець його обшукав і знайшов ключ від автомобіля, радіо і універсальний ключ від велосипеда. Після цього старший охорони наказав іншим охоронцям вести його до сторожки і вони, взявши його під руки, туди його відвели. Коли зайшли до сторожки, двоє охоронців посадили його на стілець та зв`язали руки ззаду.
Приблизно через десять хвилин після цього він побачив, як на територію заводу заїхав його автомобіль, за кермом якого був старший охоронець. Після чого останній ще з одним охоронцем відв`язали його і старший охоронець запитав, чи є в нього документи, на що він відповів, що є у машині. Тоді старший охоронець відвів його до автомобіля, він достав документи, а охоронець вирвав їх з рук.
Далі старший охоронець зателефонував комусь, поговорив з ним і протягнув слухавку йому. Він запитав, хто і охоронець відповів, що «хазяїн». Він взяв телефон та почув російську мову: «Скільки ти можеш мені запропонувати за свою свободу?». На це потерпілий відповів: «Десять доларів». Після хвилинної паузи співрозмовник йому сказав: «Через годину ти принесеш мені десять тисяч доларів, а інакше тебе ніде не знайдуть».
Потерпілий телефонував до брата, однак той був «поза зоною». Тоді він набрав батька та пояснив йому про ситуацію. Приблизно через тридцять хвилин прийшов батько, розпитав охоронців про те, що сталось, на що ті відповіли, що його впіймали на території заводу і при ньому нічого не було.
Черед деякий час батько затриманого приніс на завод частину коштів. Після чого туди приїхала дружина Дьяченка. Жінка дістала з сумки чистий аркуш паперу і сказала писати йому розписку, продиктувавши її зміст із іншого заздалегідь підготовленого аркушу. Після цього вона взяла гроші і дозволила охоронцям відпустити затриманого чоловіка.
Допитані в суді охоронці переповіли майже ідентичну інформацію щодо вказаної події. Вони називали потерпілого крадієм, яким мав при собі велику сумку з мішками, викрутку та ключ. Коли його затримали, чоловік зізнався, що вчиняє крадіжки вже більше року. Цього разу він прийшов сюди із трьома-чотирма людьми, які встигли втекти.
Також суд допитав дружину Дьяченка. Вона підтвердила, що за проханням чоловіка поїхала на завод, щоб взяти гроші та розписку.
Крім цього, серед допитаних були й правоохоронці. Один із них повідомив: 2016 року здійснював досудове розслідування у кримінальному провадженні за обвинувачення Валерія Дьяченка. Обшук в його будинку було проведено без судового дозволу, на підставі усної вказівки керівництва. Сказав, що ініціатором затримання бізнесмена також було його керівництво. Пояснити помилки в процесуальних документах, розбіжності в правовій кваліфікації, порушення законодавства під час проведення слідчих дій правоохоронець не зміг. А винесення постанови про зміну правової кваліфікації пояснив помилкою.
Тодішній начальник слідчого відділу хмельницької поліції заявив, що клопотання про надання дозволу на проведення обшуку в будинку, прокурор не погодив. Тоді він вирішив проводити цей обшук без судового дозволу. Наголосив, що в апеляційному суді отримували дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій стосовно потерпілого, оскільки Валерій Дьяченко – відома людина, що не мала ніколи проблем із законом. А тому апеляційний суд, ймовірно, відмовив би в наданні дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій.
Під час дослідження доказів суд визнав недопустимими:
- результати обшуку в будинку подружжя обвинуваченого. Адже рішення про проведення обшуку в будинку було прийнято слідчим заздалегідь, сама дія була запланованою, а місце її проведення достатньо відомим. За таких умов слідчий був зобов`язаний попередньо отримати судовий дозвіл на проникнення до житла, як того вимагає закон;
- результати проведених в ході досудового розслідування негласних слідчих (розшукових) дій, а саме протокол про результати контролю за вчиненням злочину від 28 липня 2016 року з додатками; протоколи про результати аудіо-відеоконтролю від 29 липня 2016 року, 29 липня 2016 року, 1 серпня 2016 року з додатками. Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
- протоколи слідчих експериментів зі свідками. Фактично слідчим було проведено повторні допити свідків, без відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення необхідних дослідів чи випробувань. Слідчий з жодним з учасників подій не зайшов до приміщення заводу “Катіон”, не пройшов до місця, в якому потерпілий проник на територію підприємства, не відтворив події на місці, не показав місце, де перебував автомобіль тощо;
Крім цього, суд наголосив: між обвинуваченим та потерпілим була лише одна телефонна розмова, ініціатором якої був саме останній. Затриманий чоловік ініціював питання відшкодування шкоди та сам визначив розмір такого відшкодування, позначивши його словом «десять», а також просив не викликати поліцію.
“З наведеного суд робить висновок, що в діях Валерія Дьяченка відсутній склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 189 КК України. Аадже обвинувачений, маючи інформацію про вчинення крадіжок з території заводу та отримавши інформацію від охоронців про те, що затримано саме особу, яка вчиняла такі крадіжки, мав реальні підстави вважати, що розмовляє з особою, з якою перебуває у відповідних деліктних цивільно-правових відносинах. При цьому особа такої інформації у жодний спосіб не спростовувала, а навпаки, озвучивши пропозицію відшкодувати шкоду, підтвердила наявність підстав для такого відшкодування”, – сказано у вироку.
Щодо обвинувачення за ч. 1 та ч. 3 ст. 357 КК України, то суд вважає недоведеною вину Дьяченка. Згідно зі свідчень затриманого чоловіка, охоронця та дружини обвинуваченого, Дьяченко самостійно жодних дій із документами та паспортом затриманого, не вчиняв. Натомість доказів про те, що обвинувачений давав вказівки для здійснення таких дій іншим особам, суду не надано,