На території Хмельницької області розташовані 24 заклади професійно-технічної освіти. Заклади, які б мали готувати кадри для комунальних та промислових підприємств регіону, стають наріжним каменем у дискусії влади та громадськості.
Відтік робочої сили «на заробітки» регулярно дає про себе знати – кількість вакансій на ринку праці зростає, проте працювати немає кому. Проблему мали б вирішити випускники ПТУ, які б сміливо поповнили ряди робітників, але і тут, нажаль, відсутні важелі впливу. В основному через підпорядкування та фінансування. А можливо, це цілеспрямована «афера» на найвищому рівні: знищити галузь як таку?
До 2016 року фінансування закладів системи професійно-технічної освіти відбувалося за рахунок державної субвенції з обласних бюджетів. Проте з часом ця субвенція зменшились, а видатки “лягли на плечі” обласних та місцевих бюджетів. У 2019 році обсяг фінансування профтехосвіти в Хмельницькій області склав 229 463 051 грн, з них лише 36 807 800 грн передбачено з державного бюджету. Різниця майже у 190 млн грн суттєва. Для порівняння вартість будівництва лікувально-діагностичного корпусу Хмельницької обласної дитячої лікарні – 170 млн грн.
В обласному центрі таких закладів 6. На них з бюджету м. Хмельницького у 2019 році витратять 96,5 млн грн. Освітня субвенція з державного бюджету на здобуття загальної середньої освіти у ПТУ становить лише 12 млн грн. Фактично бюджет розвитку втрачає 85 мільйонів. Для порівняння вартість будівництва нового дитячого садочка на 215 місць – 53 млн грн.
Не вирішеним залишається питання працевлаштування випускників. Вплив на роботодавців як і механізм, за яким випускник має відпрацювати на користь держави відсутній. Враховуючи попит на робітничі професії закордоном та в рази нижчі зарплати в нас – ми готуємо кадри, які працюватимуть на економіку сусідніх держав.
Фактично у влади на місцях «зв’язані руки», адже мусить фінансувати, проте впливати на освітній процес та розпоряджатися територією не може. Подекуди, варто зізнатись, місцева влада і немає бажання витрачати «зайві» кошти на розвиток цих закладів освіти. Як наслідок частина корпусів не використовується і поступово руйнується, а матеріально-технічна база не оновлюється тощо.
Натомість можновладці готуються до чергового експерименту: в окремих областях, перелік яких визначає Кабмін, міська рада, або влада міста обласного значення – обласного центру за домовленістю ухвалюватиме рішення про передачу коштів на здійснення таких видатків обласній раді в обсягах, що визначатимуться пропорційно кількості учнів цих закладів з місцем реєстрації на території міст обласного значення – обласних центрів та затверджуватиме у своєму бюджеті обсяги відповідних міжбюджетних трансфертів. Проте від перестановки доданків сума не змінюється, фінансування залишається на совісті місцевої влади, а аналізуючи інші сфери можна дійти висновку, що держава вкотре більше забирає, ніж повертає. Адже, статистичні дані свідчать, що частка мешканців обласного центру складає лише близько 30 % від загального контингенту учнів ПТУ, мешканців області – до 65%, а мешканців інших областей та регіонів України майже 5%. З іншого боку, Держава, згідно з Конституцією та законодавством про освіту, має забезпечувати всім громадянам рівні права на отримання освіти, вибір місця та форми здобуття освіти, перше робоче місце. Ми багато говоримо сьогодні про професійну мобільність, реалізацію прав особи на самовизначення, освіту протягом життя, об’єктивні міграційні процеси та ін. Існуюча система фінансування ПТУ з місцевих бюджетів обмежує ці права, змушуючи нашу молодь шукати освіту та роботу за кордоном.
Тому сьогодні варто говорити про загрози, які вбачаємо у цій ситуації для закладів профосвіти і загалом системи ПТО. З метою економії коштів, які держава зобов’язує місцеві бюджети витрачати на підготовку кадрів з місцевих бюджетів, штучно скорочується замовлення на навчання професії в ПТУ. За даними сайту МОН України, така ситуація є показовою для багатьох обласних центрів (Дніпро, Тернопіль, Чернігів, Хмельницький, Запоріжжя та ін.). Так, до прикладу, набір на навчання у 6 ПТУ м. Хмельницького у 2017 року – 1150 осіб, 2018 році – 960 осіб, 2019 році – 750 осіб, 2020 року – прогнозні показники не досягають навіть 600 осіб. Це неминуче призведе до втрати учнівського контингенту (майбутньої робітничої зміни, так необхідної ринку праці), вивільнення кваліфікованого педагогічного персоналу, закриття училищ. Тобто, мова йде, щонайменше, про знівельовані можливості для розвитку та розширення закладів освіти, які здатні забезпечити професійну підготовку та перепідготовку робітників для реального сектору економіки держави.
Чи є вихід? Однозначно, в цій патовій для держави ситуації, коли кваліфіковані фахівці виїжджають за кордон, єдиним правильним шляхом є державна підтримка системи професійно-технічної освіти, визначення підходу до фінансування і управління ПТУ, як стратегічно важливої ланки освіти, що через підготовку робітничих кадрів забезпечує економічну стабільність, розвиток промисловості, привабливість для інвестування тощо. Так само, як і загальна середня освіта, профтехосвіта має отримати державну субвенцію для здобуття професійної освіти, управління має бути зосереджено на обласному (регіональному) рівні, що дасть можливість більш ефективно забезпечити відтворення трудового потенціалу країни, задовольнити запити ринку праці у кваліфікованих робітничих кадрах, системно розвивати матеріально-технічну базу, реалізовувати принципи державно-приватного партнерства, дуальної освіти, підвищувати престижність здобуття робітничого фаху тощо.
Вячеслав Антонюк, депутат Хмельницької обласної ради.