Коли стартувала реформа Суспільного майже усі розуміли, що перехід від державного до суспільного це довгий, болючий та неймовірно складний період у розвитку якісного українського телерадіомовлення. Більшість працівників регіональних телерадіокомпаній думали пройти його із мінімальними втратами. Однак у київських реформаторів було своє бачення цих процесів. Власне сама реформа суспільного мовника розпочалась не з створення нового контенту, розширення можливостей мовлення, а зі скорочення працівників. Тодішній глава Держтелерадіо повідомляв, що половина кадрового складу обласних державних телерадіокомпаній може бути скорочена в ході переходу на суспільне мовлення. І ці прогнози повністю виправдалися. «Процес реформування та відбору на штатні посади у новостворене суспільне мовлення на Хмельниччині відбувався непрозоро, тишком-нишком від частини працівників, мабуть, за принципом особистої відданості. Як результат – розкол колективу на «наших» і «не наших» – розповів колишній працівник ХОДТРК.
На сьогодні, ті, кому пощастило «одержати квиток» на корабель, який відплив у широкий суспільний простір, намагаються якось формувати новий теле-радіо простір області в умовах «грошей немає, але ви там тримайтесь». А ті, хто залишився за бортом, шукає себе у нових реаліях, песимістично, а подекуди й зі злорадством, дивлячись на «реформи» НСТУ.
Як на пересічного глядача, реформування суспільного мовлення виглядає сьогодні не так оптимістично, як тоді, коли все розпочиналось. Колись УТ-1, а сьогодні UA:Перший є лише однією із кнопок на пульті до телевізора, яку натискають не так часто, як би того хотілося усім причетним до трансформації державної системи мовлення у суспільну.
Слід відзначити, що у круговерті реформування ОДТРК, скорочення та звільнення працівників відбувались іноді й без законного на те обґрунтування. Про такі приклади необґрунтованих, непрозорих управлінських рішень під час реформування регіональних філій говорили свого часу й у НСЖУ.
Євген Каленський, колишній віце-президент НТКУ, підтверджує системну практику незаконних звільнень: «Спочатку Зураб Аласанія сам запропонував мені вибрати найбільш відповідну для мене посаду з обіцянкою обов’язкового призначення. Потім системно відмовляв і нарешті скасував навіть мою посаду. Взагалі-то, він двічі мене звільняв і я двічі поновлювався за судовим рішенням. Йому довелося заплатити мені за весь той час, коли мене незаконно не було на роботі. Це понад 40 тисяч гривень. Але за порушення закону Аласанія розплатився зі мною не зі своєї кишені, а з бюджетних коштів, виділених на його реформу».
Аласанія не заперечує, що гроші витрачають і на постійні судові справи щодо звільнень: «…Будемо працювати з юристами, щоб закрити судові справи, які дуже складні. Війна так війна. Так що я соромитися не буду»
Про подібну ситуацію довкола свого звільнення розповів НГП колишній головний інженер ХОДТРК «Поділля-центр» Леонід Лознєв. Він звернувся до суду з позовом до ПАТ “Національна суспільна телерадіокомпанія України” про визнання незаконним та скасування наказу про своє звільнення та проханням поновити його на посаді головного інженера технічної служби, а також стягнути оплату за час вимушеного прогулу. Суд першої інстанції виніс рішення на його користь, але відповідач подав апеляцію. Тому яким буде остаточне рішення – покаже час.
– Коли Вам, власне, стало відомо про те, що відбудеться скорочення?
– Розпочну з того, що свою роботу на посаді головного інженера у ХОДТРК «Поділля-центр» я розпочав 2008 року. До мене цю посаду займав Ігор Євтухов, який став заступником генерального директора. А взагалі мій телевізійний стаж налічує близько 20 років.
11 січня 2018 року мене попередили про майбутнє скорочення в зв’язку з оптимізацією. Чому попав під скорочення – не зрозуміло, оскільки посада, як така, по суті, залишалась. Очевидно, що це питання вирішувалось кулуарно, на користь того, чия посада реально попадала під скорочення.
Згідно вимог законодавства, мені було запропоновано іншу посаду. Це була робота за моїм профілем, але у Києві. Я погодився та написав відповідну заяву, однак на цьому й все закінчилось. Згодом мене повідомили, що, мовляв, не відповідаю вимогам такої посади. А які вимоги, де вони були вказані, ніхто навіть не намагалися пояснити. Першу пропозицію про альтернативну посаду, до речі, мені надали одразу з попередженням про скорочення.
Далі, рішенням профспілкового комітету Хмельницької телерадіокомпанії “Поділля-центр” від 19 березня 2018 року було відмовлено в наданні згоди на моє звільнення.
А 20 березня мені зробили ще одну пропозицію про подальшу роботу. Я знову погодився на запропоновані умови та написав відповідну заяву. І знову – ніякої реакції. А уже 28 березня цього року був підписаний наказ про моє звільнення з посади головного інженера технічної служби з 30 березня 2018 року на підставі ст. 40 ч. 1 п. 1 КЗпП України у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці.
– Чому все ж таки вирішили судитись?
– Тому, що вважаю моє звільнення абсолютно незаконним. Що й, власне, підтвердив суд першої інстанції. До речі, рішення суду підлягає негайному виконанню в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Повне судове рішення складено 7 серпня 2018 року.
– Чи було виконано рішення суду?
Жодним чином. Я звернувся у виконавчу службу, однак у Хмельницькій регіональній дирекції ”Поділля-Центр” відповідають, що у них немає можливості повернути мене на роботу. Ось така позиція. Тобто, суд відновив мої порушенні права, мене б мали поновити на посаді, і лише тоді оскаржувати це рішення. Однак у юристів Суспільного своє бачення та тлумачення законодавства. Буду чекати ще одного судового процесу, проте за справедливість боротимусь до кінця.
Досить сумнівно, що хороша та світла справа формування Суспільного мовника мала б починатись з кулуарщини та беззаконня. Який камінь закладеш у фундамент, таким і буде майбутній будинок.
Довгий час ті, хто щиро переживав за реформу суспільного мовлення в Україні, вважали, що не варто публічно звертати увагу на проблеми чи помилки, які виникають в ході реформи. Боялися, що реформа буде вбита, не розпочавшись. Однак, очевидно, уже настав час визнавати помилки. Задля того, аби рухатись вперед.
Незалежний громадський портал.