Незалежний громадський портал

Попри увесь пафос, з яким у владних кабінетах вшановують журналістів, передовсім з нагоди професійного свята, до уваги не беруться їхні справжні досягнення. Чиновникам здебільшого все одно, кого нагороджувати, а справжнім журналістам байдуже до їхніх подарунків. Водночас найкращою відзнакою для себе медійники вважали б відкритість влади, сміливість визнавати свої помилки й повагу до роботи журналістів.

Це кілька найважливіших тез, які виокремила після розмов з представниками місцевих ЗМІ.

Урочистості з нагоди професійних свят давно стали традицією, шанованою у владних кабінетах впродовж багатьох років. Грамоти й подяки (“за сумлінну працю і з нагоди професійного свята”), пам’ятні сувеніри або більш коштовні презенти, а ще такі популярні сьогодні фуршети – обов’язкові її атрибути. Відзначають медиків, вчителів, юристів, аграріїв… А особливо завзято – журналістів, чия місія – контролювати, за потреби критикувати й викривати зловживання тієї ж влади.

Хмельницька міська рада, відповідно до відомостей, наданих у відповідь на інформаційний запит, цьогоріч витратила зі свого цільового фонду на святкування Дня журналіста понад 19 тисяч гривень: подарунки для медійників коштували близько 11 тисяч гривень, решту використали на харчування. Помітно ощадливішими були обласна рада, якій свято обійшлося у трохи більш як п’ять тисяч гривень, та обласна адміністрація, яка на церемонію нагородження виділила близько чотирьох тисяч гривень. Найменш щедрими виявилися чиновники у районах, зокрема у Шепетівці грамоти й цінні подарунки для колективів трьох місцевих ЗМІ коштували владі 878 гривень.

Та чи потрібні самим журналістам такі відзнаки? Чи не сприймають вони подарунки за намагання посадити їх на короткий ланцюг і приспати їхню здатність критично мислити? А без неї, кажуть досвідчені медійники, неможлива якісна журналістика.

На думку речниці міського голови Хмельницького Ольги Саліпи, грамоти й подарунки для журналістів не більше, ніж жест уваги: “Навряд чи у когось виникає питання, чи впливають на роботу лікарів привітання від влади з Днем медика, чи на роботу педагогів – з Днем вчителя. Однозначно – ні. Переконана, що і для журналістів такі вітання – не більше, ніж жест уваги. І заслуговують вони на нього так само, як і представники інших професій.

Думаю, конкуренція між ЗМІ зараз дуже велика. Глядач і читач вже не дає себе обдурити інформаційно і чітко розрізняє “кишенькові” ЗМІ від незалежних. Тому хорошого журналіста грамотою чи подарунком не купиш, бо “куплених” не читають і не дивляться. Але дякувати за співпрацю з владою медійникам треба.

В першу чергу – за увагу до якісних змін, бо можна робити безліч класних справ, але те, як їх сприймуть люди, залежить  від роботи медіа. Треба дякувати і за соціальну роль преси – тут журналісти з медіа теж на одному боці. За критику, що спонукає до роботи.

Кого нагородить Хмельницька міська рада – визначають керівники медіа. Саме їх ми просимо запропонувати кандидатури, достойні відзначення. Інколи буває, що міський голова у свята тисне руку і тим, хто критикує його роботу. Адже і за це потрібно дякувати. Наразі ми намагаємося відходити від традиційного офіційного вручення грамот до свята і шукаємо інші форми вітань. Наприклад, цього року до Дня журналіста ми після традиційної офіційної зустрічі запросили представників медіа у поїздку містом на екскурсійному автобусі. Як не дивно, для переважної більшості медійників це було вперше, хоча про послуги екскурсійного автобуса розповідали всі ЗМІ без винятку. Отримали багато вдячних відгуків. Вітатимемо журналістів зі святами і надалі, а от над формою таких привітань будемо думати. Шукаємо цікаві ідеї. На моє особисте переконання – грамоти та подяки варто залишити в минулому. До цього і йтимемо”.

Однак у щирості таких жестів уваги деякі журналісти сумніваються: “Чиновникам здебільшого все одно кого нагороджувати, а справжнім журналістам байдуже до їхніх подарунків”, – говорить Лілія Ковальчук, редакторка інтернет-видання “ВСІМ”. За її словами, влада визначає ліміт претендентів на нагороди від одного ЗМІ, а керівник і колектив медіа вже вирішують, хто заслужив відзнаку. Зазвичай пропонують тих, кому раніше її ще не вручали, і це не обов’язково люди, які пишуть суто про роботу місцевої влади. “Безумовно, журналіст відчуває певний психологічний дискомфорт, коли доводиться критикувати представника влади, який нещодавно тиснув йому руку і вручав подарунок. Я навіть знайома з деякими журналістами, які принципово відмовляються від нагород, щоб уникнути залежності, – розповідає Лілія. – Для членів нашого колективу найбільш цінними є  корпоративні відзнаки (“ВСІМ” входить до складу медіа-корпорації “RIA”. – Авт.), які дають тим, хто їх насправді гідний.  А щодо нагород від влади, то, на мій погляд, це “совкова” і нікому не потрібна традиція, важливість і доцільність дотримання якої доволі сумнівні”.

Натомість Оксана Почапська, доцент кафедри журналістики Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, переконана, що вплив дарунка від влади на якість журналістської роботи прямо пропорційний його вартості: “Якщо це грамота, то говорити про якийсь особливий вплив (із власних спостережень) можна виключно на журналістів так званої “старої партійної закалки”, які працюють в районках і підписують усі свої регалії під невеличкою заміткою. Для них важливим є визнання з боку осіб, які сьогодні перебувають при владі. На молодь грамоти і подяки особливого впливу не мають. Якщо говорити про цінні подарунки чи “подяки” за окремі публікації, то вплив, безумовно, є. На жаль, далеко не всі журналісти сьогодні можуть похвалитися високою зарплатнею, а подібні “подяки” і “подарунки” багато хто (на щастя, не всі) розглядає, як можливість додаткового заробітку”.

Письменник і журналіст Михайло Цимбалюк упевнений, що поки у влади є звичай відзначати людей до їхніх професійних свят, то немає причин, які заважають його поширенню й на журналістів: “Справа у критеріях визначення достойників – служіння владі чи ефективніше застосування професійних стандартів. Закони, які регулюють інформаційну діяльність, тримають у певних рамках усіх громадян, незалежно від професійної належності. Нагороджувати за дотримання законодавства – нонсенс. Професійні стандарти журналістики – у журналістській етиці. Етичні ж кодекси журналістської творчості й поведінки не передбачають прислужування владі – так само, як якимось групам, кланам, елітам. Журналістика в демократичному суспільстві суспільству й служить. Тому, визначаючи журналіста-номінанта на нагородження чи відзнаку, орган влади повинен забути про призму лояльності до себе коханого. Інакше влада стимулює порушення професійних журналістських стандартів і наражає місію журналістики на девальвацію. На жаль, саме так здебільшого у нас і відбувається.

Підхід до нагородження журналістів, який закріпився у нас, ствердив колег на думці, що для грамоти чи подяки з врученням цінного подарунка й квітів потрібно вихваляти посадовців і заглядати їм в рот. Критика ж влади у такій системі цінностей – річ неприпустима. І то закореніло як у багатьох колег із солідним стажем, так і в молодих.

Я не дуже обласканий відзнаками влади і ставлюся до цього спокійно. Редагуючи у 2016 році районну комунальну газету «Прибузька зоря», перед керівниками Хмельницького району чітко розмежував, як виглядають послуги редакції і якими є стандарти журналістики. Керівництво районної ради не захотіло миритися з тим, що втратило інформаційну прислугу й за вуха притягло мені догану. Тим часом як позаштатний кореспондент незалежної газети я отримав грамоту Хмельницької міської ради на День Незалежності, а цього року – грамоту обласної ради до Дня журналіста. Саме за відстоювання стандартів своєї професії я номінований і на цьогорічну міську премію імені Богдана Хмельницького. А ви бачили мої хвалебні матеріали про міську владу чи окремих її посадовців?”

Алла Собко, редакторка інтернет-видання “Є” теж говорить, що нагороджувати треба достойних і за конкретні досягнення. “Зі свого досвіду скажу, що коли ти отримуєш грамоту і подарунок тільки тому, що ти – редактор, – така відзнака не має жодного значення. Відколи займаюся журналістикою, представники влади кілька разів вносили мене у список для нагородження без мого відома, зокрема таке траплялося й за часів Януковича. В деяких випадках я була здивована, в інших – мені це було навіть неприємно, бо не хотіла отримувати відзнаки від людей, яких не поважаю.

Чи впливають нагороди на подальшу роботу журналіста? Так, певна незручність виникає, але це дуже короткотривалий ефект. Ми ж не пишемо критику заради критики, а тільки те, що насправді має значення. Хоча з практики пригадую випадки, коли чиновники вважали своє до нас доброзичливе ставлення гарантією недоторканості й ображалися навіть на якісь незначні зауваження у наших матеріалах.

Приємно, коли з професійним святом вітають люди, яких я поважаю, незалежно від того, що пишу, тоді відчуваю себе вільною. А найкраща відзнака від влади – її відкритість. Не грамоти й подарунки, а сміливість визнавати свої помилки й повага до роботи журналістів”.

Кардинальні висновки наразі робити важко, проте очевидно: нагородження представників ЗМІ владою – справа делікатна. Подарунки “для галочки”, байдуже – дорогі чи дешеві, медійникам навряд чи потрібні, тож, поки часу вдосталь, слід подумати про нові форми і зміст відзнак (може, й справді – вистачить відкритості та поваги?), бо навіть найдорожчий електрочайник з рук чиновника не повинен створювати для нього імунітет в очах журналістів.