В мережі з’явилося оцифроване зображення з кіноплівки знайденої Дмитром Бабюком, співробітником Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника.
Про це повідомляє видання «Вдало».
На відео зображена хроніка 1944 року, та, очевидно, кінця 40-х років, знята в Кам’янці, Жванці над Дністром, та Скалі.
Дмитром Бабюком були знайдені рештки двох кіноплівок з унікальними кадрами кінохроніки відзнятої в Кам’янці в 1940-х роках. На кадрах хроніки добре видно масштаби руйнувань. Перший фрагмент – кінець 40-х років, в ньому присутні лише загальні панорами міста. Другий значно цікавіший – 1944 рік, очевидно одразу після звільнення міста, на плівці можна побачити переправу через Дністер біля Жванця, вулиці міста заповненні знищеною німецькою технікою, колонну полонених німців на вулиці Зарванській.
Тоді у звільненні Поділля від нацистів – фашистів брав участь і мій дід, козак натуральний за походженням, а не те що зараз – козаки “обрізані”. А він і я тепер “окупанти”. От я і думаю, чи не прийдется мені / моїм дітям знову це робити?
Мого діда Станіслава у 1941 році німці закопали в землю живим, з поломаними ногами і руками.
Співчуваю.
Мій дід пройшов усю війну (з липня 41-го): три поранення, дві контузії (одна тяжка), і залишився живий. Поміняв під собою кілька коней, на коні ввечері 8-го травня 45-го в’їхав у передмістя Праги, де місцеві жителі стягнули його з коня та … посадили за стіл. З осколком, який закапсулювався в сердечній сорочці, дожив майже до 92-років. Біологічну бабцю німці під час окупації, як дружину червоного командира (донесли), розстріляли
Про війну росказував в основному тільке мені (своїм дітям – моїм дядькові, тітці та матері, а також – іншим онукам, чомусь майже не росказував). Публічно виступати на відповідних святах не любив (сам бачив, як відмовлявся), хоча мав три ордени. А тепер він окупант.
Вінницю, Проскурів, як казав дід, їх з’єднання пройшло майже без боїв (як він казав, було сильне болото). А от за Тернопіль були запеклі бої з перемінним успіхом (багато однополчан тоді загинуло, і дід отримав поранення).
Справжні фронтовики були небагатослівними. У сусідньому селі жив фронтовик-капітан Тоткайло. Командир штрафроти. Почесний громадянин Кенінсберга. “Брав” його. Всі груди в орденах. Після війни його почали возити по різних заходах, щоб він ділився спогадоми. Але він знав одне- “Мат”, і “Роті взяти висоту”. Це “ряжені” вже карти наступу малювали
Я думаю, що ваш дід залишиться в народні памяті як визволитель. Ця чергова дурість з часом пройде.
А мою бабусю комуністи репресували за те, що вона співала в хорі в церкві.