На півдні сучасної Хмельниччини, у селі Кутківці, зберігся маловідомий, але надзвичайно цінний історичний об’єкт — колишній маєток родини Виноградських. Саме він є фактично єдиною достовірно збереженою адресою сім’ї, яка подарувала Україні видатного диригента Олександра Виноградського та одного із засновників сучасної мікробіології Сергія Виноградського, розповідає історик Дмитро Полюхович.
Подільська історія родини розпочалася у 1859 році, коли батько сімейства, відомий київський банкір Микола Виноградський вирішив прикупити собі земельки на Поділлі й придбав великий маєток у селі Кутківці (це обійшлося йому у 48 910 руб. сріблом), а незабаром — ще й низку навколишніх сіл. У 1871 році він купив сусіднє містечко Городок з околицями й став одним із найбагатших землевласників у цій частині Поділля. Щоправда, тішився він цим недовго, бо у 1877 році передчасно помер. Кутківці та околиці відійшли старшому сину, а Городок — молодшому.
Старший син, Олександр Виноградський увійшов в історію як диригент і громадський діяч, який зробив Київ одним із провідних музичних центрів Східної Європи. Натомість, молодший син, Сергій Виноградський став ученим світового рівня. У 1887 році він відкрив явище хемосинтезу — одне з найважливіших відкриттів у мікробіології. Через те, що це сталося ще до заснування Нобелівської премії, він формально не міг претендувати на неї, хоча його відкриття досі вважають відкриттям нобелівського масштабу.
У 1905 році через стан здоров’я Сергій Виноградський залишив наукову роботу в Петербурзі й оселився на Поділля, де взявся розвивати родинний маєток.
Сергій Виноградський використав свій авторитет ученого, помножений на зв’язки в найвищих ешелонах влади Петербурга, щоб переконати місцеве земство організувати в Кутківцях однокласне міністерське народне училище. Того ж таки 1905 року воно відкрилося на теренах маєтку Олександра Виноградського. Вірогідно, Сергій Миколайович знайшов правильні аргументи, аби переконати у цьому старшого брата, якому, до речі, теж були потрібні освічені працівники.
Школа в Кутківцях не була суто теоретичним освітнім закладом на кшталт церковно-парафіяльних. Тут селянських дітей також навчали основ раціонального землеробства та правильної сівозміни, практичного городництва й садівництва, а також спеціалізованих промислів, які тоді активно розвивалися в Кам’янецькому повіті: бджільництва та шовківництва.
Сам маєток також вирізнявся технічними новаціями. Тут діяв власний водогін, воду до якого качав привезений із Франції вітряк. На території працювали господарські служби, окрема панська кухня та контора управителя.
До наших днів від колишньої садиби збереглися панський будинок кінця XVIII — початку XIX століття, старовинний парк зі столітніми дубами, липами й ясенами, кам’яний паркан та підземний льох зі склепінчастими перекриттями. Саме цей будинок є єдиним достовірно відомим місцем проживання родини Виноградських, що збереглося в Україні.
У своїх спогадах Сергій Виноградський із теплотою описував Кутківці. Процитуємо спогади, які він залишив про перебування у селі в 1870 році: «Почалися медові місяці життя в селі: повна свобода, роз’їзди та скачки верхи, нескінченні прогулянки полями, особливо горами, з яких Замкова мала романтичний престиж, оскільки на ній колись стояв замок і десь у таємному льосі наче сховали скарб. Що діється в тісному будинку, де тулилася сім’я, — було нецікаво; додому збиралися тільки поїсти…»
Після революції на території маєтку працювала сільськогосподарська школа, а згодом — професійно-технічне училище, відоме далеко за межами району. Однак після його закриття історичний комплекс залишився без належного догляду.
Сьогодні колишній маєток Виноградських поступово занепадає. Руйнується будинок, заростає парк, а від колись передового господарства залишилися лише поодинокі свідки минулого. Водночас ця садиба залишається унікальною пам’яткою Хмельниччини — місцем, де історія Поділля переплелася зі світовою наукою, культурою та освітою.