На території Хмельницької області збереглися не лише відомі туристичні пам’ятки, а й унікальні, проте малознані об’єкти історико-культурної спадщини. Серед них – княжа скарбниця в Ізяславі, Панівецький замок із кальвіністською академією та Чорнокозинецький замок із містичною історією.
Княжа скарбниця Заславських (м. Ізяслав Хмельницької обл.)
Перша розповідь про унікальну пам’ятку минулого й піде мова – це так звана скарбниця замку князів Заславських в м. Ізяславі – одному з найдавніших міст Хмельницької області.
Перші достовірні відомості про місто Ізяслав (Заслав, Жослав, Жеслав) відносяться до 1386 р. і пов’язані з родом князів Острозьких. Після смерті Василя Острозького місто у спадок отримав його молодший син Юрій, який поклав початок роду князів Заславських. У 1466 році на крутому березі Горині Юрій Заславський розпочинає будівництво величного замку, навколо якого піднялися вали та інші укріплення.
Замок постав на невеличкому за площею плато, схили якого й досі стрімко збігають до заплави річки, а з заходу огинає дорога, що веде до греблі. З напільного боку замок відокремлювався від міста штучним ровом, через який, вірогідно, був перекинутий підйомний місток. В північному напрямку знаходилась і ринкова площа з ратушею. Саме звідси й виріс сучасний Ізяслав.
До кінця ХVI ст. Заслав став не тільки стратегічно важливим укріпленим пунктом, а й центром економічного життя округи. Таке становище міста обумовило заснування тут великокняжої і королівської митниці. У зв’язку з цим у багатьох історичних документах з’являються згадки про „кам’яну скарбницю”, „скарбницю княжу”, „казносховище”. Залишки цієї кам’яної будівлі, як рідкісний вид кам’яних господарських споруд ХV – ХVI ст., якраз і дійшли до нашого часу.
Так звана „княжа скарбниця” – це будівля, де зберігалося найцінніше майно місцевих князів і навколишніх феодалів. Її поява була обумовлена вимогами часу, коли в умовах постійної воєнної небезпеки забезпечити збереження матеріальних цінностей було досить складно. А те, що часи були тривожні та небезпечні, підтверджують літописи, які фіксують у ХV – ХVI ст. постійні напади татар на Волинь та Ізяслав зокрема.
Тож шляхта задля збереження власних цінностей поміщала на збереження свої скарби до могутніх замків. Власник замку виступав гарантом повернення скарбу. І ось така скарбниця була зведена князями Заславськими під час перебудови Верхнього замку у першій пол. ХVI ст.
На сьогодні від Верхнього замку князів Заславських не залишилося й сліду – лише ледь помітні залишки фундаментів видніються де інде у високих заростях. А от скарбниця зберіглася. І не дивно…. Адже міцність та велич стін, з яких вона зведена, просто вражають.
Пам’ятка являє собою квадратну в плані двоповерхову споруду з підвалами і двоярусного прибудовою на заході (в даний час без даху). Під всією спорудою розташовані могутні підвали, складені, як і перший поверх, з дикого каменю, при чому в кладці зустрічаються оброблені білокам’яні блоки, взяті з більш ранніх споруд. Другий поверх побудовано трохи пізніше – у 2-й пол. ХVIІІ ст. з червоної цегли. Будівля ділиться на дві частини широким наскрізним проїздом, по обидва боки якого розташовані по три приміщення. Підвал і обидва поверхи пов’язані між собою внутрістінними каналами для підйомників.
Ці могутні стіни міцно зберігають свої таємниці, про наявність яких свідчать таємні отвори, хідники, виявлені в товщі мурованих стін. Тому й по сьогодні місцеві скарбошукачі продовжують довбати стіни… Довбають в надії на випадкову знахідку забутих у часі таємних скарбів князів Заславських.
Панівецький замок (с. Панівці Кам’янець-Подільського р-ну Хмельницької обл.)
Панівецький замок відноситься до невеликих фортифікаційних споруд замкового типу. А оскільки Панівці знаходяться зовсім близько від славетного Кам’янця–Подільського з його унікальним Старим Містом, Старим і Новим замками, то любителі старовини, поціновувачі середньовічних фортифікацій прямують до Кам’янця, залишаючи поза увагою навколишні замки, в тому числі й Панівці. А даремно…… Похмурі руїни Панівецького замку можуть розказати багато цікавого.
Свого часу Панівці, яке історики відносять до найдавніших поселень Кам’янець-Подільського району, належали польському роду Потоцьких, багато представників якого залишили свій слід в історії. Саме Ян Потоцький, воєвода Брацлавський та староста Кам’янецький, будує у Панівцях на основі давніх стін кам’яний замок. Місце для фортеці було вибрано ідеально: на високому мисі, що омивається з трьох сторін водами р. Смотрич, а на півдні переходить у плато, що давало змогу вартовим замку контролювали річку.
Новозбудований кам’яний замок одразу став відомим на все Поділля, але не завдяки військовим подіям, а тим, що тут влаштували свій релігійно-освітній осередок представники однієї з протестантських течій – кальвіністи. У другій половині XVI століття, коли в Західній Європі почалася антиреформаторська реакція, переслідувані протестанти знаходили притулок у віддалених закутках Польщі. І Ян Потоцький, будучи захоплений релігійним раціоналізмом, дає притулок кальвіністам у своєму маєтку.
Облаштувавшись у Панівецькому замку, послідовники вчення Кальвіна розгорнули активну діяльність: південно-західну башту перебудували на кірху (або „Збор”), між двома баштами до південної стіни прибудували двоповерховий корпус колегіуму, на першому поверсі палацу розмістили власну друкарню, з якої виходили видання, направлені проти папства (вважається, що заснована 1600 р. це була перша друкарня на Поділлі). За високими кам’яними стінами кальвіністи відкрили навіть два освітні заклади – нижчу школу й вищу або Академію. Щороку на утримання Академії, яка мала цілих три класи – теософський, філософський і гуманістичний, Ян Потоцький виділяв 4 000 злотих.
У 1611 р. Ян Потоцький, взявши участь у Московському поході, помер під час облоги Смоленська. Його спадкоємці – католики за віросповіданням, вигнали кальвіністів з Панівець, перетворили кірху в римо-католицьку каплицю. Єретицькі видання було урочисто спалено на центральній площі Кам’янця– Подільського при багатолюдному натовпі.
Панівці увійшли і в біографію Устима Кармелюка. На шляху до заслання Кармелюка та його побратима Данила Хрона у військову частину в Криму перша зупинка відбулася у Панівцях. Вночі вони втекли з підвалу замку. Це була перша втеча Кармелюка.
Панівецький замок вважався одним з найнеприступніших замків Південного Поділля. На початку XVIІ ст. він двічі витримав натиск турецької навали: в 1621 р. під його стінами стояв султан Осман, а в 1633 р. замок намагався захопити Абазай-паша. Уцілів Панівецький замок і під час землетрусу 1620 р., який тривав чверть години не лише в Кам’янці, а й у Молдові та Туреччині. І лише в 1651 р. замок завдяки зраді місцевого мешканця штурмом взяли козацькі війська під керівництвом полковника Філона Джердалії та спустошили його. Бачив замок діячів Барської конфедерації, які у 1768-69 рр. захопили та трохи підновили оборонні споруди. Після цього замок почав занепадати, тож коли на початку ХІХ ст. ним заволоділи пани Старжинські, вони застали вже руїни, відновлювати які не було сенсу. Тож Старжинський обмежився тим, що поновив палац, та засадив деревами замкове подвір’я.
Залишки замку досі залишаються домінантою півострівної частини селища, знаходячись в середній частині високого мису, складеного з міцних силурійських вапняків, що на 40-45 метрів підноситься над рівнем річки.
Від замкового комплексу збереглися лише фрагменти оборонних стін та веж. На диво, та частина замку, що колись служила прихистком кальвіністам, збереглася у відносно цілісному вигляді. Дивлячись на колишній костел, прибудований у 1907 р. до вежі-кірхи, можна уявити як колись виглядав кальвіністський Збор. Причому з кірхи було знято верх до фриза, а сама колишня кірха стала вівтарної частиною костелу. А двоповерховий будинок, симетрично розташований по обидва боки добре збереженої надбрамної вежі при південній оборонній стіні, і є колишнім кальвіністським колегіумом XVI cт.
В радянські часи в колишньому колегіумі розмістили сільський будинок культури, а з часів незалежності замкові споруди разом з колишньою кірхою займають сільські установи.
Ще однією принадою Панівецького замку є підземелля. Підземна частина замкового подвір’я пронизана справжніми лабіринтами. На відміну від надземних оборонних споруд, підземелля збереглися у цілісному вигляді. Цим ми завдячуємо панам Старжинським, за часів яких вони були розчищені для господарських потреб.
В 70-х рр. ХІХ ст. у підземеллі панський садівник випадково натрапив на кам’яний підвал. Не відаючи, що робить, він викинув кістки, які там знаходилися, а склеп перетворив на погріб. Після цього випадку пригадалися давні перекази, що й після смерті бунтівна душа єретика Яна Потоцького, похованого під каплицею у склепі, не знайде вічного спокою.
Чорнокозинецький замок (с. Чорнокозинці Кам’янець-Подільського р-ну Хмельницької обл.)
Гордо височіють над долиною Збруча залишки середньовічного замку в Чорнокозинцях. Якщо забратися на високу башту, що самотньо стирчить посеред руїн, можна бачити всю місцевість навкруги, наче на долоні.
Тож не дивно, що колись тут був один з найукріпленіших призбручанських замків, час побудови якого припадає на кінець XIV- початок XV ст. І належав він не кому-небудь, а кам’янецьким біскупам.
Протягом багатьох століть, з середини XV і до кінця XVІІІ ст., католицькі священики володіли Чорнокозинецьким замком, перетворивши його на укріплену резиденцію.
Місцева фортеця в порівнянні з іншими подільськими замками була невелика, в плані являла собою довгастий чотирикутник, довші боки якого знаходилися над проваллями гори Стрілка. На рогах з південної сторони було 2 круглі башти і між ними – стіна з в‘їздною брамою. На північному боці біскупи збудували великий двоповерховий будинок з круглою баштою, з якої оглядалась навколишня місцевість.
Панування католиків у Чорнокозинцях закінчилося, коли кам’янецькі землі в 1795 р. перейшли під владу російської корони. Під час ліквідації Кам’янець-Подільської католицької кафедри однієї буремної ночі загін російських військових на чолі з офіцерами вдерлися до замку й витурили з нього абата з ченцями. Навіть не дозволивши зібрати власних речей, викинули просто на дорогу, під дощ. І тоді прокляв абат замок.
«Дух мій не заспокоїться доти, доки замком володітиме хтось інший! – вигукнув він у гніві. – Якщо не дістався він нам, то хай тут ніхто більше ніколи не зможе жити!»
Сказав та й пішов. І ченці сумирним ланцюжком потяглися за ним. Що з ними потім сталося – невідомо. Але, як не дивно, з того часу прокляття ченця почало здійснюватися – більше в Чорнокозинецькому замку ніхто так і не прижився.
Зважаючи на постійну зміну власників, чутки про прокляття ченців ширилися, замок набув поганої слави. Майже за сто років змінилося багато власників, кожен з яких намагався якнайшвидше позбутися проклятої твердині і лише буремні події Першої, а потім і Другої світових війн поклали край цій містиці, перетворивши замок на руїни.
Але й досі, особливо буремної ночі, на подвір’ї замку можна бачити невиразні тіні. Як переконані місцеві жителі – це душі ченців, що назавжди залишилися власниками Чорнокозинецького замку.
За матеріалами наукової історико-краєзнавчої конференції з міжнародною участю “Хмельниччина: історія та сучасність”