Незалежний громадський портал

Сьогодні Славутська громада провела в останню путь майора Сергія Миколайовича Маліновського — бойового офіцера, який присвятив життя служінню Україні.

Сергій Маліновський народився 21 лютого 1969 року у Славуті. У 1986-му вступив до Кам’янець-Подільського військово-інженерного командного училища, яке закінчив із відзнакою. У січні 1992 року присягнув на вірність українському народові — і залишився вірним їй до останнього подиху.

Його військова служба охопила багато куточків України: Крим, Болград, Бахмут. Служив у десантних підрозділах. У 2002 році, вже в званні майора ЗСУ, був змушений звільнитися зі служби за станом здоров’я. Але армія залишалася в його серці — підтримував зв’язок із побратимами, допомагав, чим міг.

Коли у 2015 році країна знову потребувала захисників — він повернувся. Служив у військових частинах №4050 та №2254, зокрема займався розмінуванням Краматорська. Мав бойовий позивний «Маліна», ще зі шкільних років.

Сергій Миколайович був відзначений численними державними нагородами — від Верховної Ради, Кабінету Міністрів, Міністерства оборони, командування та Президента.

З початком повномасштабної війни у 2022 році неодноразово звертався до військкомату з проханням повернутись у стрій. Йому відмовляли — стан здоров’я не дозволяв. Але він домігся свого й знову став до служби. Воював у складі військової частини А7351, на Донеччині, у Покровському напрямку — начальником інженерної служби. Виходив у бойові завдання разом із підлеглими, попри контузії та поранення.

Його побратим із позивним «Майстер» згадує: «Сергій Миколайович не ставив запитань — він просто йшов. Ішов, бо вірив. Йшов, бо знав, що хтось мусить. Він не ховався за посадою — завжди йшов попереду, завжди тримався з нами. Він був джерелом впевненості, яка рятувала життя. Біль кожної втрати він переживав, як особисту. І навіть коли тіло зраджувало — він знову і знову ставав до бою».

Серце Воїна зупинилося 10 липня 2025 року. Йому було 56.