У Хмельницькій області з’явився новий туристичний маршрут «Каменотесний промисел Дунаєвеччини», який знайомить мандрівників із традиційною подільською архітектурою з каменю, що збереглася з XIX століття. Подорож охоплює низку сіл із понад столітніми в’їзними стовпами, парканами, льохами, димарями й колодязями.
Про маршрут в етері Українського радіо Хмельницький розповів Ігор Хитрук — керівник туристично-краєзнавчого центру управління культури та туризму Дунаєвецької міської ради.
Ідея маршруту визрівала кілька років. Дослідження старовинних подільських сіл на Дунаєвеччині — Малої Побіянки, Сиворог, Притулівки, Миньківців — надихнуло на створення подорожі, що презентує ремесло, яке формувало локальну ідентичність краю. Можна просто сісти в автомобіль та помандрувати селами, й побачити наживо вироби з каменя: в’їзні стовпи, прекрасно насухо складене каміння, подільські паркани, льохи або студні, колодязі, а також димарі. Їм вже понад 100 років.
– Яку роль відігравав каменотесний промисел у житті мешканців Дунаєвеччини?
– Уявіть собі, що будинок, в якому жила сім’я, вже, на превеликий жаль, давно розвалився, а в’їзні стовпи стоять до цього часу. Колись один стовп вартував, як корова. Якщо це три стовпи, то це три корови, що означало, що тут живе хороший ґазда. Це показник багатства. Льох був оберегом сім’ї, тому що там зберігалися харчові продукти.
– Носії ремесла наразі проживають на території Дунаєвеччини?
– Я в експедиціях досліджував, чи залишилися майстри, наприклад, в таких селах, як Сивороги, Мала Побіянка, Притулівка. Зустрів останнього майстра-каменотеса — 81-річного Василя Кондрашка, який проживає в селі Мала Побіянка і до цього часу виготовляє комінки, які прикрашають верхів’я будинків. Василь Олександрович з радістю відгукнувся і показав, як він обробляє камінь.
– Туристи, які будуть відвідувати локації нового маршруту, матимуть можливість спробувати себе в цьому ремеслі?
– Так, кожен зможе своїми руками виготовити, наприклад, маленького голуба з каменя. Це справа на пів години. Також можна придбати готовий виріб, зокрема, комінок на свою подільську хату.
– Де ви берете каміння?
– Камінь добуваємо в каменоломнях, розташованих між селами Сивороги та Мала Побіянка. Але для обробки підходить лише невеликий пласт породи. Якщо загальна товщина шару становить 12 метрів, то лише близько метра, а іноді й пів метра, містить той білий камінь, який добре піддається обробці. Потім він поступово твердне. Завдяки цьому після обробки зберігає свою форму сто і більше років.
– Розкажіть докладніше про локації маршруту. Де він стартує і закінчується? Які об’єкти можна подивитися?
– Маршрут передбачений як для велосипедистів, так і для автомобілістів. Стартує він у місті Дунаївці, а далі проходить кількома мальовничими селами. У селі Дем’янківці туристи зможуть відвідати Дем’янковецьке живоносне джерело ікони Святої Божої Матері. Потім мандруємо у село Сивороги, де охочі можуть зайти до каплиці, а також побачити льохи, склепи та вироби із каменя.
Далі маршрут пролягає до села Мала Побіянка, де є джерело Святого Миколая, а також збережені старовинні подільські будівлі, зведені з каменю та дерева. Їм понад 200 років. Це зразки унікальної архітектури Поділля. Потім мандруємо в прекрасну Притулівку, де можемо побачити млин Мархоцького, старі подільські будинки, верхні та нижні гроти Чернечої долини або їх називають ще гроти Ігнатія Мархоцького. Мені здається, що в майбутньому в цьому селі буде музей просто неба.
На Поділлі, у так званій Миньковецькій державі, зародилася ідея волі, свободи — ще один унікальний феномен, який ми вже популяризуємо і надалі будемо пропагувати. Уявіть собі, що ще у 1795 році Ігнатій Сибор-Мархоцький скасував кріпосне право на території Європи. Не побоюсь цього слова, не просто в межах Російської імперії, а саме на теренах Європи. І сталося це саме тут, у Маньковецькій державі, зокрема в селі Притулівка.
– Якщо хтось зацікавився маршрутом і хоче побачити ці місця на власні очі, куди звертатися?
– Потрібно звертатися у туристично-краєзнавчий центр міста Дунаївці. Ми з радістю допоможемо організувати мандрівку та показати не лише ті локації, про які я розповів, а й багато інших цікавих об’єктів. У нас справді є що презентувати, чим пишатися і що відкривати для туристів.