Коли вперше згадується в документах костел Святої Анни, чому він був побудований у Проскурові? Якою виявилася доля костелу та його прихожан у радянські часи? Про це розповідає книга «Ще раз про костел Св.Анни у Проскурові (Плоскирові)», інформує Суспільне.
«З історії ми знаємо, що Хмельниччина і Вінничина, інші центральні і західні області у свій час були населені поляками, які були католиками. Це все сталося після того, як з наших теренів пішли турки, котрі займали Поділля з 1672 по 1699 рік. Після того почалося переселення – добровільне і недобровільне. Звичайно, коли люди тут оселялися, то вони хотіли свою віру показати» – розповідає краєзнавець та співавтор книги Володимир Захар’єв.
За його словами, костел у тоді ще Плоскирові був уже у XVII столітті. Але більш докладно відомо про існування костелу, який отримав назву імені Святої Анни, з XVIII століття. Спочатку він був дерев’яний, про це є конкретні дані. Після того, на початку XVIII століття, одні говорять, що він був цегляний, інші стверджують, що кам’яний.
Аж на початку ХХ століття побудували вже величний костел, який було видно з усіх куточків не тільки міста, а й з іншого боку Південного Бугу. Це була досить висока споруда. На фотографії 1917 року видно шпилі, хоча це фотографувалося на вулиці Олександрівській (нині Проскурівська).
Є також зображення костелу і періоду 30-х років. І навіть є фото 1944 року. На той час нашу територію звільнили радянські війська, але німці ще літали своїми літаками. Тоді й була зроблена аерофотозйомка, де видно руїни цього костелу, який підривали у 1935, 1936 роках, а довершували знищення у 1937 році аж до війни.
За словами краєзнавця, у Проскурові були єврейська, українська і польська громади: близько 50% були євреї, близько 30% – поляки, а решта 20% – це були українці й інші національності, хто тут працював і жив.
Місто Проскурів було повітовим, тому до костелу приходили не тільки місцеві жителі, а й католики з околишніх населених пунктів.
«Більшість людей навіть не орієнтуються, де саме був костел. А тим більше люди не знають, що вони ходять через вівтар тисячами майже щодня у парк і назад.
Тепер ми всі у наш міський парк імені М.Чекмана ходимо через вівтар костелу, через сам костел. Як на мене, людину віруючу і як на патріота свого міста, треба зробити все, щоб обмежити прохід тут. Так не має бути» – говорить Володимир Захар’єв.