6 липня цього року в смт. Чорний Острів що на Хмельниччині проходитиме офіційне відкриття Пам’ятного знаку «Борцям за волю України» на честь сторіччя з дня героїчного бою під Чорним Островом військ УНР під керівництвом полковника, начальника Генерального штабу армії УНР Євгена Мишковського (Мєшковського) з більшовицькими військами.
Знак буде встановлено на місці його поранення. Саме тут, за свідченнями очевидців, що зібрані у виданні Українського історичного інституту «Героїчний бій під Чорним Островом», було смертельно поранено полковника Мишковського і саме за цей бій він удостоєний звання генерала-хорунжого армії УНР.
Також Знак буде встановлено на могилі воїнів УНР, які загинули під час цього бою на старовинному православному кладовищі, що на Вовчій Горі.
Довідка. Народився Євген Васильович Мишковський (Мєшковський) 12 лютого 1882 р. в козацько-шляхетській родині. Дитинство провів на Полтавщині в українському середовищі. Любов до України і гордість за своє походження прищепила мати. Спершу пішов стежкою священника, потім різко звернув на військову. За героїзм у роки Першої світової війни нагороджений усіма можливими орденами, а також Георгіївською зброєю. Під час служби у гетьманській армії принципово не вживав російської мови, а на звернення до нього російською не відповідав і вимагав звертатися українською.
В українській армії з 1918 року, представник армії УНР при штабі німецького піхотного корпусу. За Гетьманату член української делегації на переговорах з більшовицькою Росією щодо демаркації українсько-російського кордону, начальник оперативного відділу Генштабу. З грудня 1918 року – начальник штабу Галицької армії. У ході українсько-польської війни керував реорганізацією армії, формуванням корпусів і бригад. З березня 1919 року – начальник штабу Східного фронту, Волинської групи, Армії УНР.
На початку липня 1920 року головний отаман Симон Петлюра та Генеральний штаб армії УНР розташувались у Проскурові. 5 липня кіннота Будьонного прорвала фронт, і виникла загроза оточення Проскурова. Полковник Мишковський наказав евакуювати штаб армії. Як згадував генерал Микола Капустянський, в першу чергу — потяг головного отамана, якому пощастило проскочити через найбільш загрозливий Чорний Острів. Сам полковник залишив місто в останньому ешелоні. Уранці 6 липня зав’язався запеклий бій. Пізніше у своїх спогадах пані Єлисавета, дружина Мишковського писала: «Залишивши при потязі підполковника Чаганівського, полковник Мишковський із гвинтівкою в руках на чолі своєї лави став наступати на головні ворожі сили. Сильним вогнем із гвинтівок примусив більшовицьку кінноту відступити, переслідував їх, аж поки не впав, поранений у стегно і руку». З поля бою його виніс сотник Андрій Чистосердов.
Першу медичну допомогу надала йому Єлисавета. У місті Волочиськ, до якого було близько одного кілометра, чекав на них потяг, присланий генералом Роммером, командиром 6-ї польської армії. Як згадував генерал Капустянський, «пораненого полковника поклали на залізничну дрезину, і пані Мишковська за допомогою двох козаків потягла його по рейках. Залізничну колію видно як на долоні — обстріл триває далі. Козаки лишають дрезину та ховаються від куль за залізничним насипом. Бідолашна пані Мишковська перевтомлена, в тяжкій розпуці тягне далі дрезину. Не раз і не двічі зупинялась, її серце ось-ось розірветься від напруження, але треба рятувати коханого чоловіка, бо буде запізно…» Полковника доставили до лікарні в Тернополі аж через три дні. Консиліум хірургів вирішує негайно ампутувати ногу, однак це не врятувало полковника від смерті.
Поховали Мишковського на Микулинецькому цвинтарі Тернополя. Симон Петлюра присвоїв йому посмертно звання генерал-хорунжого.