Незалежний громадський портал

Характер проблем, які є актуальними для власників бізнесу та директорів у 2020 році, є відносно новим та не характерний тим, проблемам та способам їхнього вирішення, які існували десятиріччями раніше. Основа спорів та конфліктів, які зупиняють, руйнують або не дають розвиватись підприємствам – це конфлікти між баченням власників майбутнього розвитку, розподілу прибутків, питань інвестування та керівництва. При чому, не в залежності від форми бізнесу – приватне підприємство, товариство чи акціонерне товариство, проблеми майже однакові.

Призначення та контроль за діяльністю директора, є проблемою балансу впливу на прийнятті рішення, двох або більше власників бізнесу, в разі наявних та очевидних переваг одного з власників, як правило через більшу частку у статутному капіталі. Внаслідок такого конфлікту, інтереси одного з власників є пріоритетними, а інтереси інших власників нівелюються, що приводить до спорів, які вирішити у діючій системі координат вкрай нелегко, а не вирішені проблеми приводять до втрати інтересу міноритаріїв до розвитку та тягнуть за собою вихід з бізнесу.

Розподіл дивідендів є проблемою, в разі виникнення помилки у виборі стратегії розвитку бізнесу, а також при виникненні неочікуваних або непередбачуваних проблем, які замість дивідендів вимагають додаткових вкладів засновників. Знову ж таки, така ситуація на думку міноритаріїв, є наслідком бажання витіснити окремих власників з бізнесу або є наслідком помилки чи вини менеджменту, що приводить до конфлікту та веде до руйнації бізнесу в цілому.

Спори з конкурентами, а так само домовленість з ними, буває неприйнятною для окремих власників бізнесу, приводить до зменшення долі ринку, втрати доходності та виходу з ринку підприємства в цілому, і як стратегія приводить до конфлікту власників.

Вихід одного або декількох учасників успішного бізнесу із складу засновників, тягнуть за собою повну втрату активів тих учасників, які залишаються у ньому з боргами та відсутністю менеджменту.

Діюче нормативно-правове регулювання корпоративних відносин, яке передбачає захист прав власників бізнесу, шляхом внесення до статуту товариства положень, які мають регулювати описані вище конфліктні ситуації, вже не забезпечує необхідних гарантій, оскільки оскаржувати дії учасників через невиконання умов статуту є неефективним способом захисту прав. У відповідності до закону про товариства з обмеженою відповідальністю статут товариства, має містити положення про органи управління товариством, їх компетенцію, порядок прийняття ними рішень; порядок вступу до товариства та виходу з нього. Статут товариства може містити інші відомості, що не суперечать закону.

Такий підхід законодавця не є спрощенням та полегшенням життя для засновників підприємств, а навпаки, вимагає від них більш прискіпливої уваги до статуту, як до документу, який регулює взаємовідносини його учасників, однак в реальності, засновники підприємств, перебуваючи в ейфорії при створенні підприємства та при затвердженні положень його статуту, не придають його змісту ніякого значення та обмежуються копіюванням норм закону, які переносяться до змісту статуту. Це є помилка, яка в майбутньому коштує дорого.

Створивши підприємство та затвердивши його статут, власники розраховують на те, що його зміст, який відповідає вимогам закону, є гарантією їхньої участі у підприємстві, що не в повній мірі відповідає дійсності та проявляється в різних формах конфліктів між учасниками.

Таким чином, неуважність до положень статуту, а тим більше, при затвердженні статуту взятого з інтернету, чи такого, який за своїм змістом має явні суперечності інтересів учасників, є запорукою судових спорів, які не допоможуть бізнесу в цілому, але дадуть змогу одному з власників витіснити інших, менш сильних учасників.

Так як ситуація із статутами є вкрай складною, власники підприємств намагаються врегулювати питання між собою, шляхом укладення корпоративного договору, що є правильним рішенням, але яке є ще більш складним, ніж погодити передбачувані положення статуту.

Такий висновок, щодо корпоративних договорів, можна зробити проаналізувавши положення статті «корпоративний договір», закону про товариства, у якій корпоративний договір, це договір, за яким учасники товариства зобов’язуються реалізовувати свої права та повноваження певним чином або утримуватися від їх реалізації.

При укладенні корпоративного договору слід пам’ятати про традиції корпоративного права, які склались раніше, про обов’язковість умов договору, про нікчемність певних умов, а також про те, що не виконання умов корпоративного договору не завжди тягне за собою його примусове виконання.

Відтак, власники бізнесу мають усвідомити, що їхні взаємовідносини із партнерами, регулюються як статутом, так і корпоративним договором, в разі його укладення, однак розмежовувати такі документи слід обов’язково.

До змісту корпоративного договору, доцільно включати положення, які не містяться у статуті, але які йому не суперечать. Для прикладу, у корпоративному договорі можливо домовитись про питання напрямів діяльності та їхньої зміни, про умови внесків до статутного капіталу, про особливі права учасників, про питання управління бізнесом та контролю над ним, про звітність та порядок її надання власникам, про затвердження бюджету, розміру винагороди директору, про порядок проведення аудиту, про порядок та умови створення дочірніх компаній, філіалів, тощо, про переважні права учасників.

Корпоративний договір є складним документом, вимагає стандартів, які мають бути однозначно зрозумілими, як для учасників підприємства, так і для суддів, в разі виникнення корпоративного спору, а отже підхід учасників до його затвердження має бути надзвичайно відповідальним.

Хочу нагадати, що практика українських судів в розгляді спорів з корпоративних договорів не є на теперішній час достатньою, для того, щоб робити її взірцем при врегулюванні правовідносин між засновниками, а тому положення корпоративного договору мають відповідати основам цивільного законодавства та узгоджуватись з його основними принципами.

При цьому, цивільне законодавство не може повністю забезпечити потреби власників бізнесу у регулюванні відносин між ними, а тому потрібно зважувати і на цілі, які ставлять перед собою засновники, і на способи її досягнення, і на інструменти захисту прав учасників.

Корпоративний договір укладається у простій письмові формі, та може бути документом для регулювання відносин між власниками компаній будь-якого типу, починаючи від приватного підприємства за закінчуючи публічним акціонерним товариством.