Італія, європейський лідер за кількістю офіційно зафіксованих хворих та померлих від COVID-19, одна з перших отримала негативні соціальні наслідки. Економічна стагнація збільшила рівень безробіття та зменшила доходи населення – з одного боку, з іншого – закриті кордони призвели до істотного здорожчання імпорту, особливо на продукти харчування, ліки, засоби гігієни та інші предмети першої необхідності. Все це спричинило масові заворушення, так звані «голодні бунти» які вилились в пограбунок торгівельних закладів та складських приміщень. Нині, в Італії, щодня, близько 10 об’єктів стають жертвами атак доведених до відчаю людей…
Країни-сусіди по Євросоюзу зробили висновки для забезпечення власної національної безпеки. Вони консолідували внутрішню і зовнішню політику в питаннях митниці, перевезень, харчового і медикаментозного забезпечення та відмовились від електоральних спекуляцій навколо проблем пов’язаних з цією глобальною пошестю. В Україні також врахували європейський досвід. Які форми незадоволення можуть виникнути в країні, де 6 рік триває неоголошена війна, вирують наслідки економічної кризи та невпинно зростають ціни – ніхто на 100% прогнозувати не візьметься. Можливість покупця «сторгувати» на харчах гривню-другу владні структури відпустили як змогли, адже навряд чи наші земляки мають більший «запас міцності», ніж італійці. Президент Володимир Зеленський, під тиском обставин та інформації «з місць», повідомив про намір відновити роботу продовольчих ринків. Справа залишилась лише за місцевими радами.
COVID-19 та Хмельницький
Сказати, що на Хмельниччині нічого не відбувається для протидії COVID-19 – не можна. Хай там як, але вулиці обласного та районних центрів дезінфікуються, діяльність місць масових скупчень призупинено. Міська влада інколи роздає маски на зупинках, обласна влада також розповсюджує аналогічні засоби індивідуального захисту через свої структурні підрозділи на периферії. Депутатський корпус міста виділив 20 мільйонів на протидію захворюванню, згодом, аналогічну, з, тим самим призначенням, суму виділила і обласна рада. Інформація про поточний епідеміологічний стан оперативно і вчасно «виходить в маси», втім, с початку на міському і пізніше на обласному офіційному ресурсі. Обласний центр поки що утримує ініціативу в регіоні, змушуючи команду губернатора просуватись «битим шляхом».
На перший погляд, здається, що не важливо хто утримує першість в такому «скорботному питанні», адже збереження життя не повинно бути заручником містечкових амбіцій. Втім, реалії життя такі, що якщо є біда, то є і винуватці. У владних коридорах назріла колізія. Контроль за виконанням «центральних» директив, в т.ч. і щодо протидії поширенню COVID-19 покладено на виконавчу владу, яку очолює губернатор Хмельниччини. Втім, для закриття будь-яких об’єктів, розташованих на території міста необхідно розпорядження міського голови, або органу місцевого самоврядування. Кілька тижнів карантину вже відчутно позначилось на гаманцях хмельничан та мешканців області. Але, якщо в райцентрах чи селах кількість зайнятих в продажу товарів складає доволі незначний відсоток, закриття торговельних точок виглядає більш-менш стерпною незручністю, то для базарного Хмельницького – це катастрофа, за яку жоден з посадовців не бажає нести персональну відповідальність. Доходи більш ніж у половини хмельничан за цей період істотно скоротилися, а ціни на товари першої необхідності невпинно продовжують зростати.
Для депутатів Хмельницької міської ради підтримка закриття такої кількості суб’єктів господарювання дорівнювалось політичному самогубству. Речові ринки та торгівельні точки супутніх товарів, заклади громадського харчування та сфери обслуговування, виробничо-промислові підприємства повністю або частково припинили господарчу діяльність. Лише в нашому місті понад 150 тисяч людей виявились стиснутими в міцних лещатах економічної стагнації. Однак обрати позицію, яка може збільшити вірогідність поширення небезпечного вірусу було б безвідповідально і необачно. Таким чином, не бажаючи «підставляти» депутатський корпус, на який діючий мер сподівається спиратися найближчими перегонами, і, не бажаючи «підставлятися» самому, Олександр Симчишин, користуючись наявною медійною перевагою, вирішив весь «негатив» накопичений в людях від зупинки роботи ринків перекинути на голову Хмельницької ОДА.
Порятунок чи PR?
Ще не згасло відлуння прилюдного політичного приниження, яке відбулось 22 лютого цього року на черговій річниці Майдану, як на горизонті замайоріли новітні PR-креативи від діючого мера. Тоді Олександр Симчишин, в сенсі особистої непричетності губернатора до народного подвигу, глузливо і двозначно обмовився на адресу Дмитра Габінета «нині влада у нас зелена», в контексті кольору партійного бренду натякаючи на вік і відсутність управлінського досвіду у діючого губернатора. Дещо дивно, коли людина, маючи 3-4 роки чиновницького стажу, хизується досвідом взагалі, втім, очільник Хмельницької ОДА проковтнув цей акт зневаги. Хоча випад Симчишина тоді залишився без відповіді, всі присутні зрозуміли, що війну оголошено, причому в таку символічну дату. Проте коронавірус відтіснив на другий план монументальний героїзм наших співвітчизників, перетворивши протидію COVID-19 в новітній інформаційний майданчик з більш високим медійним попитом, на якому також почалося перетягування канату.
Нещодавно, півтора десятка продавців м’ясного павільйону центрального ринку, на чолі з заступником міського голови з питань економіки, під ширмою пікету намагалися «змусити» очільника Хмельницької ОДА відкрити продовольчі ринки, хоча відомо, що це компетенція міської влади. Відомо, що Дмитро Габінет та його колеги з інших областей, розуміючи важливість наявності доступного продовольчого забезпечення, неодноразово піднімали питання ринків на найвищому державному рівні. Відправляти оперативно запити представників різних територіальних громад по вертикалі полягало поза його службовою компетенцією. І в тому, що Президент пішов на зустріч в цьому питанні, скоріше за все більше заслуги Габінета ніж Симчишина. Проте, у фан клуба «команди «С»» теза незмінна: – «губернатор – поганий, а мер у нас – хороший». Якщо продуктові ринки не працюють – губернатор «позакривав», губернатор посприяв їх відкриттю – небезпечно збільшив вірогідність для городян захворіти COVID-19, з яким так успішно бореться наш градоначальник.
Виявляється, що мер Симчишин, за комунальні кошти, в 4 рази краще любить хмельничан, ніж губернатор мешканців області. Розрахунок простий: умовні 250 000 городян міста на протидію COVID-19 отримали 20 мільйонів гривень, що складає приблизно 80 грн. на чоловіка. В той самий час, жителі периферії отримали таку ж суму тільки на мільйон чоловік, що склало лише 20 грн. на душу. Те, що дотації з місцевих бюджетів зможуть вийти в області бодай на половину від того, що витрачається на хмельничанина, ніхто серйозно не розглядає. Втім, якщо запитати будь кого з городян, що для них важливіше: «60 гривень зверхності» чи можливість зекономити таку ж суму лише при разовій закупівлі «на базарі», то більшість мабуть обере «холодильник» у перспективі. Кінцевому споживачу, в очікуванні рішення міської влади, щодо відкриття продовольчих ринків кожна закупівля обходиться «не за цінами супермаркетів».
Дивлячись на підсилення заходів спрямованих на протидію поширенню COVID-19, що останнім часом було прийнято на всеукраїнському рівні, можна бути впевненими, що головні труднощі ще попереду. Попри те, що підсумки робити ще рано, але те, що представники різних вертикалей влади почали намагатися передавати «негативну фішку» з рук на руки свідчать про те, що ще непідсумовані економічні наслідки «попереднього ізоляційного періоду» значно гірші, ніж було прогнозовано. Однак, в той момент, коли громада потребує консолідації всіх гілок влади, на Поділлі прірва між ними лише поглиблюється. Ініціатор протистояння зовсім не приховує намірів домінувати в місті та регіоні, під ширмою благочинності просуваючи свої політичні амбіції. Залишилось лише одне – зробити свого опонента «джерелом всіх негараздів», і програш в цьому противірусному протистоянні може вартувати: кому – адміністративної кар’єри, а кому – політичних перспектив.
Максим Моргун