Симчишин знову пошив у дурні хмельничан і свободівців!
Сьогодні в місті чомусь забули, що був собі такий чолов’яга, з «іменем якого йшли на смерть герої новітньої доби». Як так сталося, що сьогоднішній черговий ювілей Степана Бандери, чомусь, залишився поза увагою широкої громадськості Хмельницького? Рік тому – урочистості, фаейри, гучномовці, слова сповненні звитяжної любові до «Великого Провідника Народу України». Олександр Симчишин – тоді ще «народний мер» і Віталій Діденко – тоді ще «народний кандидат» запевнили хмельничан, особливо мешканців проспекту Бандери, що «впорядкують дикоє болото, а в багнюку вколупають обеліска – жертві комунізма». Доказом серйозності їх намірів стали: за комунальні гроші, було привезено і освячено чималу каменюку, покладено трішки бруківки, встромлено в грунт кілька рахітичних паростків та створено благодійний фонд з відповідною головною метою.
Вибори пройшли, і фіаско Віталія Діденко, в якості протеже Олександра Симчишина, визначило справжній хід речей. Мантри кишенькових соціологів про те, що нинішній міський голова має понад 80% «народної любові» не справдились. Нині теж співають, але не справдяться і нинішні. Судіть самі: пам’ятника – нема, сквера – теж, і все це, чомусь, нагадує законсервований будівельний майданчик. Доля грошей: «на вироблення проектної документації», «благодійні внески» та інших «супутніх витрат» – не відома. Чому «наймолодший свободівський мер» рік тому обіцяв городянам та однопартійцям увічнити звитяжний образ героя України і збрехав? Чи може він більше не бажає бути українським націонал-патріотом і «свободівцем»? Газета, яка раніше виходила під брендом Хмельницької «ВО Свобода» нині виходить під хештегом команди Симчишина, пам’ятника Бандері – нема. Мер все частіше забуває вдягати вишиванку…
Коли Олександр Симчишин зрозумів, що в місті Хмельницькому існують цінності більші за нього, він кардинально змінив своє ставлення до бюджетних витрат на «групу підтримки». Без якісного «столичного лоббі» він для міста перетворився з «двигуна» на «гальма». Кілька «алкотрешних фестивалів» для носіїв «народної любові» (більшість з яких ще не голосує за віковим обмеженням) та мають схильність в темряві «мітити» пляж фекальними масами, було проведено з мінімальними видатками – аби «своїх підгодувати». Про це свідчать намагання деяких «драйв-лайнерів» підмінити якісні музику та тексти метросексуальною манерою вдягатись і не більше. Дешево та сердито. Саме за цим принципом і було проведено день міста, коли виносні афіші моно театру КУТ, оздоблені пофарбованим будівельним сміттям – назвали урочистими арт-інсталяціями. Про це розповіли відповідні пояснювальні папірці, однак, на щастя, зайве легко деінсталювати і повернути афішам первинний вигляд.
Тих, хто не зможе стати ефективним знаряддям «відмивочних авантюр» – Олександр Симчишин виштовхнув на «дальню орбіту» та фактично позбавив засобів до існування. Тотальна «економія» не обминула і життєво важливих комунальних аспектів міста. Недофінансування ремонту доріг, бруківки та тротуарів, особливо в цю пору року, очевидна – місто виглядає жалюгідно. Звісно, обіцянки ще лунають, але прірва між гаслами і дійсністю глибшає.
Секвенція бюджетів, в яких діючий особисто не зацікавлений, пряме свідчення мером певних накопиченнь, які в подальшому планує взяти в якості «відступних» для продовження кар’єри професійного зрадника на столичних просторах.
Максим Моргун