Дещо із історії. Далекого 1971 року рішенням № 84 виконавчого комітету Хмельницької обласної ради депутатів було визначено категорію пам’ятки та взято на державний облік бронзову монолітну скульптуру В.І. Леніна висотою 6, 5 метра.
До 1992 року пам’ятник стояв на тогочасній площі Леніна (сьогодні Майдан Незалежності) перед будівлею облвиконкому (сьогодні облдержадміністрація та облрада). Того ж року монумент вождю світового пролетаріату був перенесений у обласний парк культури і відпочинку.
Після Революції Гідності, 21 лютого 2014 року група майданівців звалила цей пам’ятник. У нього відпиляли вуха та пальці.
Тодішній директор парку імені Михайла Чекмана Микола Дроздов звернувся до керівництва міста відразу після повалення скульптури з проханням її прибрати.
Саме з цього моменту можна покласти відлік часу подій, які привели до зникнення монументальної скульптури та описані на сторінках кримінального провадження.
Аби прибрати скульптуру з парку, викликали кран із «Хмельницькелектротрансу» та відвезли на базу СКП «Хмельницька міська ритуальна служба» на вулиці Чорновола.
Кожній адекватно мислячій людині зрозуміло, що увесь цей процес мав би бути задукоментований, оскільки пам’ятник перебував на балансі комунальної власності.
Власне, про це говорять й юристи, адже у Цивільному кодексі України питанню відповідального зберігання присвячено главу 66, яка так і називається «Зберігання». Згідно статей кодексу, мав би бути укладений договір зберігання, котрий обумовлював термін зберігання, тонкощі передачі речі(товару) тощо.
На журналістський запит директор СКП «Хмельницька міська ритуальна служба» Зоя Віталіївна Івко відповіла, що усне розпорядження прийняти пам’ятник Леніна на територію очолюваного нею підприємства давало керівництво міста. Однак жодних письмових вказівок по постановці на баланс чи укладення договору зберігання не надходило.
Більше того, Зоя Віталіївна відмовила посадовцю, аргументуючи це відсутністю цілодобової охорони.
Однак монумент, за її відсутності, все ж таки був привезений та скинутий біля загорожі на території підприємства на вулиці Чорновола.
На запитання, чи керівництво повідомляло її про характеристику пам’ятника та його орієнтовну вартість, директор СКП «Хмельницька міська ритуальна служба» зазначила, що дізналась про це згодом зі ЗМІ, коли проводилось розслідування.
Матеріали службових перевірок підтвердили: ніяких документів щодо прийняття на відповідальне зберігання пам’ятника немає.
Виникає питання чи зробило це керівництво міста зумисно, чи в силу своєї некомпетентності?
Адже таке безвідповідальне ставлення привело, власне, до того, що активісти виявили монумент на території приватної фірми депутата міської ради Сергія Болотнікова.
Зрештою, події, котрі привели до зникнення монумента комуністичному вождю, висвітлювались через журналістські розслідування у різних ЗМІ.
Описувати усі подробиці цієї детективної історії немає змісту: вона відома багатьом. Однак, що цікаво: керівництво міста, на якому лежить відповідальність за прийняте розпорядження та відсутність його документального оформлення, активно зайнялось пошуком винних. Той же Анатолій Нестерук звернувся до Костянтина Чернилевського, тодішнього виконувача обов’язків міського голови з проханням провести службову перевірку, яка, до речі, не дала ніяких результатів. Було й звернення до правоохоронних органів.
Результат: пам’ятник зник безслідно, винних у скоєному не має.
Немає, можливо тому, що безвідповідальність керівництва містом й породила саму можливість такої ситуації.
Петро Костюк