«Керівництво військового ліцею у Хмельницькому створило у закладі зону, вільну від законів України», — каже медсестра Наталія Лінник. Її історія — це не просто особистий конфлікт на роботі. Це хроніка системних порушень трудового законодавства, які довелося доводити у судах. І — доводити успішно.
Наталія Лінник — медсестра з понад 20-річним стажем. Має першу кваліфікаційну категорію, відзначена грамотами та подяками. За її словами, професія медсестри — це не лише робота, а спосіб життя, часто — жертовний і недооцінений.
Їй довелося пройти через серію дисциплінарних стягнень, звільнення та кілька судових процесів, аби довести очевидне — трудове законодавство має діяти для всіх. У розмові вона розповіла, як, за її словами, у Військовому ліцеї ДПСУ у Хмельницькому рішення ухвалюються всупереч закону, а справедливість доводиться відстоювати в судах.
– Скажіть, будь ласка, як Ви потрапили на роботу до Військового ліцею ДПСУ?
– Можна сказати, чисто випадково. Я підшуковувала собі роботу, оскільки на попередньому місці роботи зарплата перестала влаштовувати. Життєві обставини склалися так, що я самостійно виховую дитину і, оскільки ціни сьогодні ростуть швидше, аніж зарплати бюджетників, довелося шукати більш оплачувану роботу.
На очі натрапило оголошення про те, що Військовому ліцею потрібна медсестра. Я зателефонувала до кадрового відділу і мені сказали, що є вакантне місце медсестри з дієтичного харчування і запропонували прийти на співбесіду.
Після співбесіди повідомили, що готові взяти мене на роботу з місячним іспитовим терміном. Таким чином, з 2 грудня 2024 року я стала працювати у ліцеї.
– Яке враження на Вас справив колектив та умови роботи в закладі?
– Одразу кинулося в очі, що лікаря, який керує медсестринським колективом немає уже декілька років. Але є старша медсестра, яка користується особливою прихильністю керівника ліцею, та якій я чомусь одразу не сподобалася. Слід зауважити, що згідно з посадою, я підпорядковуюсь лікарю (якого немає) та безпосередньо начальнику ліцею.
Через деякий час керівництво ліцею чомусь прийняло рішення перевести мене з відділення охорони здоров’я до відділу матеріально-технічного забезпечення. Мовляв, так краще буде виконувати посадові обов’язки. Хоча, що має медсестра з дієтичного харчування до цього відділу – незрозуміло.
Мене запросив начальник ліцею полковник Хіміч Валерій Васильович та повідомив, що своїм наказом він переводить мене до відділу матеріально-технічного забезпечення та моєї згоди на це не потрібно.
Під час роботи я зверталась до керівника із проханням придбати для використання в роботі збірника рецептур страв, просила відправити мене у відрядження у подібні заклади освіти з метою обміну досвіду. Однак все це ігнорувалося.
В кінці березня 2025 року мені дали догану за те, що я не вчасно розробила уніфікований зразок технологічної картки страв. Водночас розроблення уніфікованих технологічних карток страв не є прямим посадовим обов’язком медичної сестри. Технологічні картки страв(не уніфіковані) розробляються медичною сестрою не одноособово, а спільно із шеф-кухарем і лікарем, котрі мають відповідні навички і кваліфікацію.
Коли згодом у суді представника ліцею запитали, чому ці зразки карток мала розробляти медсестра, а не ті , хто мав би це робити, юрист відповів, що так визначив керівник. Тобто для них трудове законодавство, посадові обов’язки визначаються не законами України, а бажанням керівника. (Рішенням Хмельницького міськрайоннного суду наказ начальника Військового ліцею Державної прикордонної служби України полковника В.Хіміча №123-АГ від 26.03.2025 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», згідно якого оголошено догану медичній сестрі із дієтичного харчування Лінник Н.П визнано незаконним та скасовано – НГП.)
– Наскільки я розумію, на цьому Ваші суперечності з керівництвом не закінчилися?
-Так, невдовзі я отримала ще одну догану. Дали її за те, що я не так подаю звіти. Хоча не існує жодної затвердженої форми. Довелося знову звертатися до суду. Судовий спір тривав 4 місяці і догану мені скасували.
Далі була третя догана за те, що я не так користуюся електронною системою документообігу. Яка згодом у суді була також скасована.
І, зрештою, звільнення з роботи. І це вже було, чесно кажучи, очікувано. Я знову подала до суду, який встановив, що роботодавець не довів факту порушення трудової дисципліни з мого боку. Крім того, попередні дисциплінарні стягнення були визнані незаконними та скасовані судовими рішеннями, які набрали законної сили.
У результаті суд визнав незаконними накази про дисциплінарне стягнення та звільнення, поновив мене на посаді з червня 2025 року та постановив виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Коли я повернулась на роботу ніхто навіть не вибачився за той терор, який був розв’язаний проти мене.
Тобто три незаконні догани та незаконне звільнення мене керівником ліцею, який на словах скрізь розповідає, що у своїй роботі неухильно дотримується законів України – це нормальне явище.
Тому, розумієте, як будь яка людина, яка опинилася в такій ситуації, я хочу справедливості. Правоохоронцями відкрито кримінально провадження за статтею 172 частина 2 ККУ Грубе порушення законодавства про працю.
Також я подала до суду за відшкодування виплат по незаконно знятим преміям.
– Що змінилося на сьогодні у Вашій роботі в ліцеї?
– Сьогодні ситуація не змінилася. Складається враження, що для керівництва це — нормальна практика. Нещодавно мені знову збільшили посадові обов’язки, що суперечить трудовому законодавству. Тепер я маю читати ще й лекції. Так собі визначив керівник.
Розумієте, мені важко пояснити такі дії керівництва, у них відсутня якась логіка. Допустити стільки порушень трудового законодавства і вперто гнути свою лінію? Це така позиція?
На мій погляд, проблема глибша, ніж особистий конфлікт. Адже це система, де рішення ухвалюються не відповідно до законодавства, а «за вказівкою керівника», кадрові питання можуть вирішуватися неуповноваженими особами, принципи підпорядкування та професійної компетенції фактично ігноруються.
Мені здається, що Військовий ліцей – це заклад, в якому не має бути місця таким порушенням, але у когось, очевидно інша думка.
Історія медичної сестри, матері, котра самостійно виховує дитину, Наталії Лінник захоплює стійкістю та вірою у справедливість. Інша давно б уже опустила руки та змирилась. Наталія ж бореться, бо вірить, що справедливість є. Прикро, що офіцери, для яких слово «Честь» має бути мірилом їх життя, цього не розуміють.
