Дослідники, генеалоги, краєзнавці та поціновувачі історії зібрали цілий ряд цікавих історій про життя мешканців Подільського краю, які опублікували на сайті «Хроніки генеалога».
Пропонуємо вашій увазі деякі з них.
- Історія про фальшивомонетників – «к суду не привлекать».
Фальшивомонетники були за всіх часів і народів. Ще одна древня професія. Фальшиві гроші ходили і на території Російської імперії. Казначейство час від часу виявляло підроблені банкноти, після чого розпочиналося слідство
8 червня 1868 року пристав 4 стану провів обшук в хаті мешканця с. Педоси Проскурівського повіту Подільської губернії Якова Панасюка, який звинувачувався у виготовленні та розповсюдженні фальшивих грошей. 32-річний Панасюк був збирачем податків при Чорноострівському волосному правлінні. Підроблену банкноту вартістю в один рубль, виявили у пакеті, яку Яків здав у Проскурівське повітове казначейство. Це були чергові викупні платежі за землю від мешканців с. Педоси, всього 112 рублів. Звичайно ж, нічого крамольного під час обшуку не знайшли. Але слідство встановило, що злощасний рубль здав посполитий Афанасій Рехман. Останній божився, що не знає, де в нього взялася ця банкнота. Власне, на цьому розслідування і закінчилося. 7 січня 1869 року Подільська палата карного суду ухвалила рішення підозрюваних «к суду не привлекать».
В 1870 році підозра пала на мешканців сусідніх сіл, зокрема, Антона Мазура із Старої Соколовки і Йосипа Рудницького з Лапковець. Про Мазура детальної інформації в справі немає, а Рудницький попався, коли теж здавав у казначейство викупні за землю. Серед 99 рублів, які призначалися поміщиці Івановській, виявилася фальшива десятка. Як з’ясувалося, вона належала жителю того ж села Івану Гаврилову. Той в свою чергу зізнався, що отримав підроблену банкноту (хоча він про це не знав) від єврея Сруля Сігала, який проживав в містечку Фельштин. Підприємливий єврей купив у селянина тютюн і розрахувався в тому числі фальшивою десяткою. Сігал підтвердив покази Гаврилова, але про те, що 10 рублів фальшиві, не знав. Слідство прогнозовано зайшло у безвихідь і Подільська палата карного суду ухвалила рішення всі обвинувачення зняти, а справу закрити, оскільки «виновного не обнаружено».
У Чорноострівській волості подібний факт ще мав місце в 1881 році. Збирач податків з присілка Климківці Михайло Бінькевич (Біньковський) здав у повітове казначейство 449 руб. 53 коп., серед яких була фальшивою купюра в три рублі. У цьому випадку слідство теж нічого не встановило, і Кам’янець-Подільський окружний суд закрив справу «за необнаружением виновных».
(ДАХмО: ф. 2, оп. 1, спр. 899, 989; ф. 281, оп. 1, спр. 457)
- Подільська «санта барбара»
23 лютого 1895 року слідчий Кам’янець-Подільського окружного суду Васильєв, розглянувши повідомлення пристава 4-го стану Проскурівського повіту, розпочав кримінальне провадження щодо випадку в містечку Чорний Острів. 51-річний відставний рядовий, місцевий мешканець Захарій Іванович Ігнатів звинувачувався в тому, що прижив зі своєю пасербицею Катериною дитину. Заявила на нього його ж дружина Анна, матір 18-річної покритки. Обурена жінка поскаржилася на чоловіка православному священнику Веселовському, а вже той повідомив про надзвичайну подію цивільній владі.
Катерина, яку кликали в містечку Стадниковою, вочевидь, за прізвищем рідного батька, нібито зізналася, хто її зґвалтував, під час родів. Крім Анни, ці слова Катерини чула повитуха Олена Олександрівна Ряба, яка під присягою підтвердила, що батьком дитини є Захар Ігнатів. Принаймні, стара почула про таке від самої породіллі. Натомість Захар наполягав на тому, що в нього був конфлікт із зятем Мойсеєм Демчишиним, а останній перетягнув на свій бік Анну, і вони всі разом його (Захарія) таким чином підставили. За версією Ігнатіва, Катерина прижила дитину з козаком Оренбурзького полку, денщиком Мухаметом. Захарій нібито неодноразово заставав молодих людей так би мовити в ліжку. Опитані місцеві мешканці Сильвестр Андрійович Вакула, Филимон Романович Скицюк та інші нічого конкретного не показали. Оскільки Ігнатів не зізнався, а доказів було недостатньо, 9 березня 1895 року Кам’янець-Подільський окружний суд ухвалив рішення справу закрити.
Хто насправді був батьком дитини, певно, знали не лише Катерина і її близькі. Як велося у кожному селі чи містечку: всі про всіх все знали, правда, довести окремі факти було непросто і юридично теж…
(ДАХмО, ф. 281, оп. 1, спр. 4524)
- Помстився за бійку
12 грудня 1897 року у присілку Климківці Проскурівського повіту Подільської Губернії відбулася бійка. 36-річний католик Лаврентій Миколайович Скоблянський почубився з… дружиною свого рідного брата Адама – Анною Мельниковою. На лемент прибігла група селян, серед яких були сільський староста Йосип Степанович, соцький Петро Карабин, сам Адам Мельник (Скоблянський), селяни Іван Малькут, Андрій Бідюк, Микита Лацапат, Петро і Андрій Бігуси. Посполиті зв’язали Лаврентія, дали йому прочухана, щоб не бив жінок, і відправили до волосної влади в Чорний Острів.
Проте до містечка забіяку не довели, передумали. Через декілька днів, коли пристрасті вщухли, Лаврентій Скоблянський вирішив помститися своїм кривдникам. Зокрема, він поскаржився на селян, які його вгамовували, волосному старшині. До присілка навіть прибув лікар, щоб оглянути Анну і Лаврентія. У жінки побоїв не виявив, а в Скоблянського розпізнав незначні синці. Розпочалося слідство. Головним підозрюваним став соцький Карабин. Йому інкримінували «незаконное лишение свободы с оскорблением и истязанием». Слідчі опитали низку селян: Мартина Швеця (Казимирчука), Івана Клака, Івана Петрущака, Казимира Бігуса, Михайла та Івана Клаків та інших, але доказів не встановили. В результаті нікого не покарали. Кам’янець-Подільський окружний суд у квітні 1898 року ухвалив рішення справу закрити за «отсутствием состава преступления». Ось, такі пристрасті…
(ДАХмО, ф. 281, оп. 1, спр. 5463)
- Історія про конокрада
В ніч на 7 квітня 1894 в присілку Війтівці (нині – село Бережанка) Проскурівського повіту Подільської губернії сталася надзвичайна подія. Зловмисник намагався викрасти коней в місцевого селянина Стефана Пилиповича Пелищука. Господар прокинувся від якогось шуму на обійсті. Коли вийшов у двір, побачив біля конюшні злодія, якого намагався затримати. Але конокрад виявився спритнішим. Він вдарив Стефана обухом сокири по голові і втік. Знайшов закривавленого Пелищука його сусід і рідний дядько Тимофій Захарович Боднарчук, який відразу покликав соцького Івана Серветника і фельшера чорноострівської дільниці Бея. Потерпілий, на щастя, вижив. Йому надали медичну допомогу. Згодом до Війтовець прибув поліцейський урядник Столяров, щоб провести дізнання. Слідство тривало декілька місяців. 7 червня 1894 року Кам’янець-Подільський окружний суд ухвалив рішення справу закрити через «необнаружение виновного».
(ДАХмО: ф. 281, оп. 1, спр. 4299)