У багатьох країнах світу наших туристів дивують надзвичайними спорудами, наголошуючи про їх винятковість. Однак навіщо їхати так далеко, якщо у нас в області теж є такі рукотворні об’єкти, що можуть вразити як українців, так й багатьох гостей з закордону.
Найдивовижніша споруда – замковий міст у Кам’янці-Подільському. По-перше, за даними археологічних та історичних досліджень окремих науковців, цей міст – найстаріший в Україні.
Деякі фахівці стверджують, що він був закладений ще в І1-ІІІ ст„ коли Поділля було провінцією Римської їмперії, а Кам’янець-Подільський називався Клепідавою. Проте далеко не всі історики поділяють думку про таке давнє датування побудови замкового моста.
Разом з тим, напевно можна стверджувати про іншу його унікальність.
Всі ми знаємо, що міст через річку – споруда, яка з’єднує один її берег з іншим. А ось, замковий міст у Кам’янці-Подільському єдиний у світі, що з’єднує правий беріг річки з … її ж правим берегом. Адже інженерні особливості замкового мосту такі, що він розміщений на вузькому перешийку річкового каньйону, який з’єднує Стару фортецю із Старим містом, розташованим на острові. Додамо технічні параметри замкового мосту: довжина -114 м, висота – 28 м, ширина – 10 м.
У Кам’янці-Подільському розміщено ще дві споруди-рекордсмени України.
По-перше, тут знаходиться найвищий міст. У 1973 році через річку Смотрич завершили будівництво мосту, що отримав назву – «Стрімка лань». Вперше в світовій практиці була застосована бісталева конструкція. Відстань між опорами становить 174 м, загальна довжина моста – 379 м, висота – 70 м. Така висота дозволяє вільно пролітати під мостом величезним повітряним кулям, що, до речі, регулярно й роблять учасники повітроплавних фестивалів.
По-друге, у Кам’янці діє найбільший цементний завод. Перша його технологічна піч запрацювала у 1970 році, у наступні п’ять років стали до ладу ще 5 печей. У 1987 році завод вийшов на заплановану потужність 3,7 млн. тонн цементу на рік! Продукція відправлялась в усі куточки величезного Радянського Союзу. І хоча після розпаду СРСР підприємство тривалий час не працювало на повну силу, проте подібного за потужністю заводу не існує не лише в Україні, а й у Європі.
Тому не дивно, що підприємством зацікавився один із найбільших світових виробників цементу – ірландська компанія „CRH”. У 1999 році вона викупила понад 90% акцій заводу та як новий власник запустила чотири печі, а також збудувала одну з найбільших у Європі печей для випалювання клінкеру «сухим» способом потужністю 2,6 млн. тонн цементу на рік.
Серед промислових гігантів області вражає ще один – найбільший цукровий завод, що розташований у Теофіполі. Цей гігант потужністю 60 тисяч центнерів переробки цукрових буряків на добу, був споруджений у 1975 році та став найбільшим не лише в колишньому СРСР, а й у Європі. Найбільше цукру (69 748 тонн) завод дав у 1989 році. Наразі в Теофіполі працює біометановий завод. Потужність підприємства становить 56 млн кубометрів біометану на рік, що робить його найбільшим в Україні проєктом у галузі, підключеним безпосередньо до газотранспортної системи.
Найбільшими оборонними спорудами, зведеними колись на території України, вважаються Траянові вали та «Лінія Сталіна». Й що цікаво, обидві споруди розміщені здебільше на Хмельниччині.
Траянові вали – це велетенські земляні фортифікації, що простягались колись на десятки кілометрів у Середньому Подністров’ї (переважно на території Хмельницької області, частково на Тернопільщині, Вінниччині, а також у Молдові). В їх розташуванні на місцевості простежується система – головна частина валів має спрямування перпендикулярно до течії Дністра і збудована між її притоками – річками Збруч, Смотрич, Ушиця, Калюс. Більшість вчених вважає, що Траянові вали споруджені в першій половині І тисячоліття нашої ери та за їх допомогою лісостепові слов’янські племена захищалися від просування різних кочових племен. Назва «Траянові» затвердилась у XVIII – XIX ст. внаслідок упевненості вчених того часу, що довгі вали були побудовані в епоху римського імператора Траяна. До наших днів найкраще збереглися рештки валів у Надзбруччі, де вони тягнуться від околиць Сатанова, повз села Зверхівці, Борщівка, Кремінна, Лісоводи і далі майже до Городка.
Ще більше вражають масштаби «Лінії Сталіна». Це сотні бетонних укріплень військового призначення. їх поява припадає на 1920-30-ті роки, коли у передвоєнні роки країни Європи охопила «фортифікаційна лихоманка». Лінії Мажино, Зиґфріда, Арпада, Маннергейма… – чого тоді тільки не будували. Наприкінці 20-х років і в СРСР почалось спорудження грандіозної системи оборонних укріплень, які називали «Лінією Сталіна». Але довжина, приміром, фінської лінії Маннергейма була всього близько 70 кілометрів, знамениті укріплення Мажино (Франція) мали дещо більше 200 км. «Лінія Сталіна» ж просягалася від Баренцева до Чорного моря майже на 2,5 тис. км!
У 1929-1937 роках у СРСР уздовж лінії західного кордону спорудили 13 укріплених районів (УРів), які мали 3196 оборонних споруд (ДОТів). В Україні були побудовані п’ять УРів: Київський, Летичівський, Коростеньський, Новоград-Волинський, Могилів-Подільський. У 1938 році розпочали будівництво ще восьми, що складалися з 1028 споруд. Більшість нових УРів з’явилось на території нашого краю: Шепетівський, Остропільський, Старокостянтинівський, Проскурівський, Кам’янець-Подільський. Однак, коли залишалось лише встановити озброєння і внутрішнє устаткування, будівництво УРів припинилося. Це було викликано зміною восени 1939 року державного кордону СРСР, у зв’язку з чим «Лінія Сталіна» опинилася в глибокому тилу.
З всіх УРів, побудованих на території України, найбільше – 6, розміщені на території теперішньої Хмельниччини. Бетоновані споруди вишукались у дві смуги від самих північних до самих південних районів області.
За матеріалами історика та краєзнавця Сергія Єсюніна.