Бій під Городком 17 серпня 1914 року — одна з перших великих сутичок Першої світової війни. Напередодні 5-та кінна дивізія гонведських (угорських) гусарів під командуванням фельдмаршала-лейтенанта Ернеста фон Фрорайха Сабо перейшла Збруч у районі містечка Сатанів і без належної розвідки рушила вглиб території Російської імперії.
На околицях Городка гусарів уже чекали добре окопані російські підрозділи, озброєні гарматами та кулеметами.
Результат був закономірним: відчайдушна, майже самовбивча кінна атака на кулемети завершилася повним розгромом цісарських частин. Майже 500 полеглих гусарів проти 13 загиблих у супротивника, розповідає історик та краєзнавець Дмитро Полюхович.
У тактичному сенсі цей бій став початком Галицької битви, під час якої російські війська окупували майже всю Галичину.
На тлі подальших воєнних «м’ясорубок», де рахунок жертв ішов на сотні тисяч і мільйони, бій під Городком може здаватися епізодом другорядним. Проте для угорців ця поразка болить і досі. Ба більше — у цій події є вимір, що виводить її на рівень Історії з великої літери.
Артефакти з поля бою, наразі давно передані до місцевого музею. Фото 2015 року.
Кінець епохи гусарства
Ніхто достеменно не скаже, де і коли почалася світова історія гусарства. Відомо лише одне: це був угорський винахід. І так само достеменно відомо інше — славетна історія гусарів як головної ударної сили завершилася саме тут, на околиці Городка 17 серпня 1914 року.
Формально гусарські підрозділи існували й надалі, воювали навіть у Другу світову. Але відтоді вони були гусарами радше за назвою і як данина традиції. Розвідка, рейди, переслідування ворога — так. Атака ж — лише пішки, як звичайна піхота. Бій під Городком став останнім випадком використання кінних гусарів як ударної сили. І жодна армія світу більше до такої тактики не поверталася.
Мистецьке відлуння трагедії
Бій під Городком залишив по собі не лише військову пам’ять, а й потужне мистецьке відлуння.
Подію увічнено у двох майже ідентичних барельєфах «Кіннотна атака у Городку», створених художником Манно Мільтіадом у співавторстві зі скульптором Дьєрдем Немешем. Важлива деталь: Манно Мільтіад був безпосереднім учасником цього бою і отримав там важке поранення.
Один із барельєфів спершу прикрашав гусарські казарми в Будапешті, нині він зберігається у Музеї воєнної історії Угорщини. Другий є центральним елементом пам’ятника загиблим гусарам у місті Папа — адже саме Папський 7-й полк зазнав під Городком найбільших втрат і був майже повністю знищений.
На барельєфі бачимо стрімку атаку: офіцер із піднятою шаблею, сурмач, вершники, які падають із коней, уражені кулями. Манно Мільтіад зобразив те, що бачив на власні очі — героїчний порив і неминучу смерть.
Ідеологія замість правди
Зовсім інше бачимо на батальному полотні угорського художника Ференца Гельбінга — автора, зокрема, банкноти у 1000 крон 1920 року. На його великоформатній картині угорські гусари зображені переможцями, які «шинкують» росіян.
Історично — недостовірно.
Ідеологічно — «правильно».
Історія появи цього полотна трагічна. В авангарді атаки на Городок перебував лейтенант Міклош Перчел, який загинув ще до початку основного бою. Його розвідувальний підрозділ першим натрапив на російські позиції.
Міклош був сином і онуком генералів, але загинув у чині лейтенанта на вістрі самовбивчої атаки. Його смерть стала ударом для родини — батьків і трьох братів, також гусарських офіцерів.
На початку 1920-х років брат загиблого, Арманд Перчел, який очолював Військово-політичне управління Міністерства оборони Угорщини, замовив Ференцу Гельбінгу картину «Атака городоцьких гусар». Замовник пояснює ідеологічний пафос полотна.
Картина зберігалася спочатку в Міністерстві оборони, згодом в Академії Людовіка, але була знищена під час боїв за Будапешт у Другу світову війну. До нашого часу дійшла лише фотокопія.
Найімовірніше, лейтенант Міклош Перчел похований у братській могилі на околиці Городка.
