Наприкінці XVI століття для більшості європейців українські землі залишалися майже невідомими. Однією з перших ґрунтовних спроб «відкрити» Руську землю для Заходу стала «Хроніка Європейської Сарматії» італійця Алессандро Гваньїні. Цю працю було написано у другій половині XVI століття й видано латинською мовою у 1578 році, а згодом — у розширеному польському варіанті 1611 року, розповідає історик та краєзнавець Сергій Єсюнін.
У хроніці подано відомості про походження русинів-українців, історію Київської Русі, князівські роди, а також історико-географічний огляд українських земель. Окреме місце у цій праці займає Поділля — край, який автор описує як надзвичайно багатий, родючий і стратегічно важливий.
Гваньїні згадує Подільську землю у контексті правління польських і литовських володарів — Болеслава Кривоустого, Казимира IV, Сигізмунда Августа, Вітовта, Свидригайла, Скиргайла та інших. У третій частині книги він подає опис Руської землі та провінцій, що належали до Корони Польської й Великого князівства Литовського, доповнюючи його зображеннями гербів. Серед них — герб і нарис про «Край Подільський».
Ось яким побачив Поділля європейський автор кінця XVI століття:
«Подільський край дуже великий… Він має дуже великі порожні поля. Ця країна родюча і багата всім, що родить земля. Коли орач будь-яке кине насіння в землю, все одно буду мати у сто разів більше користі. Поля і луки там родючі напрочуд, а з трави ледве побачиш роги вола. Однак ця земля настільки тверда і так довго лежала цілиною, що орачі мусять впрягати у ярма по дванадцять волів і все одно неймовірну тяжкість праці побачиш із втомленого дихання волів. Ліси дуже багаті на мед і пасіки, скрізь у дуплястих деревах і пнях повно бджіл, котрі накопичують там мед. Великі стада й зграї різних тварин і птахів дуже полюбляють цю країну. Тут спочатку жили алани, готи, гети, кумани, половці і роксолани… Ось найголовніші міста цієї країни:
Кам’янець. Це місто стоїть біля таласького кордону і збудоване, мабуть, рукою між твердими скелями. Воно має тільки дві брами. Внаслідок свого вигідного розташування замок теж напрочуд оборонний. Він скрізь оточений скелями, його, як і місто, омиває довкола ріка Смотрич. Його оточує і дуже високий вал, створений природою. Сам замок добре укріплений муром, баштами і вогнепальною зброєю. Кам’яна скеля робить місто неприступним і неможливим до взяття. Вона так оточує місто, що будинки, навіть високі, не видно, ледве можна побачити їхні дахи. Часто турки, татари й молдавани, облягали місто по кілька років, мусили відступати від нього з великим соромом і втратами. Кам’янець розташований й тільки за дві милі від молдавського міста Хотин…
Меджибіж. Місто і великий дерев’яний замок розташовані між великими болотами. До міста інакше не можна дістатися, тільки через мости. На нього часто нападають татари…
Подільська земля має тільки трьох сенаторів: кам’янецький єпископ, подільський генеральний воєвода, кам’янецький каштелян».
Цей порівняно докладний параграф про край Подільський містить на завершення опис гербу: «Прапор (хоругва) земельний цієї землі носить як герб сонце, оточене навкруги дванадцятьма променями, в білому полі таким чином».
Цікаво, що майже одночасно з Гваньїні не менш захоплено про Поділля писав французький мандрівник Блез де Віженер. У своїх нотатках 1573 року він зазначав:
«Ґрунти в цій країні настільки хороші й родючі, що коли залишити в полі плуг, то за два-три дні він так заростає травою, що важко відшукати. Країна багата медом і воском».
Ці свідчення дають унікальну можливість побачити Поділля таким, яким його відкривала для себе Європа чотириста років тому — як край надзвичайного природного багатства, стратегічних фортець і глибокої історії.