На Хмельниччині напередодні Різдва здавна дотримувалися усталених традицій та обрядової послідовності підготовки до Святвечора. Про звичаї, які побутували в регіоні, розповіли у Хмельницькому обласному краєзнавчому музеї.
За словами музейників, підготовка до різдвяної вечері мала чіткий порядок дій. Під образами на покуті стелили чисте сіно, на яке ставили горщики з кутею та узваром, промовляючи: «Щоб кутя на покуть, а узвар на базар». Стіл притрушували соломою, по кутах клали часник як оберіг, а зверху накривали скатертиною. Сіно клали й під стіл, де ховали сокиру та інші залізні знаряддя — вважалося, що вони захищають родину від злих сил, розповідає Суспільне.
У музеї зазначили, що традиційно на Святвечір готували 12 пісних страв, які символізували апостолів Ісуса Христа. Для приготування використовували всі наявні в господарстві продукти, окрім заборонених під час посту. Вважалося, що багатий і різноманітний стіл сприятиме добробуту родини у наступному році. Навіть у бідних сім’ях намагалися докласти максимум зусиль, щоб гідно зустріти Різдво.
Господиня вставала рано, розпалювала піч, закладаючи до неї дванадцять полін, щоб добути «живий» вогонь. Першими до печі ставили дві головні страви — кутю та узвар. Для цього використовували «досхідну» воду, яку набирали ще до світанку.
Кутю готували з вареної пшениці з медом: зерно символізувало вічність, а мед — щастя Святих у небі. Її варили у спеціальному горщику, який не використовували для інших страв. Узвар готували із сушених яблук, груш і слив — на Хмельниччині цей напій також називали сушеницею.
Перед початком вечері господиня проводила обряд на добробут у новому році. В рукавицю клали гроші, брали кутю і несли її на покуть, а діти при цьому імітували голоси свійських тварин — «мекали», «мукали», «квоктали», щоб у господарстві був добрий приплід. Першу ложку куті кидали до стелі — для бджіл, другу — «для морозу», щоб він не шкодив посівам.
За народними віруваннями, у Святвечір до столу приходили душі померлих родичів. Після вечері їжу залишали на столі, а посуд не мили, вважаючи це гріхом. Ложки складали в горщик із кутею, щоб предки могли скуштувати страви.
Окремі обрядові обов’язки мав і господар дому. Після вечері він ніс до хліва по трохи кожної страви для худоби, аби та «не скаржилася». Вважалося, що у різдвяний період тварини отримують мову на знак вдячності за те, що колись маленький Ісус народився у яслах.
Після святкової вечері на Хмельниччині було прийнято обмінюватися гостинцями. Діти несли кутю, пироги та рибу бабі-повитусі, хрещеним батькам і родичам, а ті у відповідь пригощали своїми стравами. Цей звичай символізував спорідненість родин і взаємну щедрість.
