Найбільший водяний млин на території Городоччини, розташований у селі Кузьмин Хмельницької області, збудували наприкінці ХІХ століття. У 1970-х роках його перевели на електропривод, а наприкінці 1990-х млин припинив роботу через нерентабельність. Про це розповів краєзнавець, член громадської організації «Україна Інкогніта» Дмитро Полюхович, інформує Суспільне.
За його словами, споруда зберегла автентичні кам’яні стіни та дубові перекриття, які залишаються незмінними з часу зведення млина.
«Навіть промислові об’єкти тоді будували не лише функціональними, а й естетичними. Тут видно профільовані опори, фаски, які робилися не з утилітарних міркувань, а “для краси”. І все це стоїть від моменту будівництва», — зазначив краєзнавець.
Кузьминський кам’яний млин звели на місці давніших, ймовірно дерев’яних, споруд. Сам Кузьмин у той час був доволі великим містечком, тож потребував значних потужностей для помелу зерна.
Типовою для більшості українських млинів була й подальша доля цієї споруди. У 1970-х роках млин обладнали потужним електродвигуном, який приводив у дію всі механізми. Проте зі стрімким зростанням вартості електроенергії у 1990-х роках об’єкт став збитковим і зупинився. Згодом обладнання було демонтоване та здане на брухт.
Начальник відділу культури Городоцької міської ради Олег Федоров зазначив, що млин у Кузьмині є одним із найбільших на території громади.
«Він цікавий не лише як млин. Ймовірно, споруда використовувалася і як складське приміщення, а на початку ХХ століття тут навіть виробляли електроенергію за допомогою водяної турбіни», — розповів посадовець.
За його словами, поруч могли діяти й майстерні з ремонту млинарського обладнання. Архівних документів про початок або завершення будівництва не збереглося, однак за цеглою та конструкціями можна стверджувати, що споруда датована кінцем ХІХ — початком ХХ століття. Ймовірно, млин збудували представники родини Граб’янок або пані Залевська, яка мешкала неподалік.
Нині, за інформацією відділу культури, старовинний млин перебуває в аварійному стані та потребує уваги з боку громади й фахівців з охорони культурної спадщини.