Подільське село Кузьмин абсолютна “Terra Incognita” навіть для найзатятіших мандрівників “невідомою Україною”. Кузьмин (від початку — Сапєжин) досить давнє поселення і в письмових джерелах вперше згадується ще у 1494 р. Його первісна назва прямо вказує, що це село колись було у власності литовських магнатів Сапєг (Сопіг), розповідає історик та краєзнавець Дмитро Полюхович.
Топонім Кузьмин, зауважимо, теж “сапєжного” походження та пов’язаний з Казимиром (Кузьмою) Сапєгою. По тому Кузьмин належав Гербуртам, Стадницьким та Граб’янкам, найвідомішим представником останніх вже відомий Тадей Граб’янка.
Тадей Граб’янка — особистість непересічна. Свого часу це був чи не найвпливовіший з тогочасних європейських масонів та містиків. Завдяки масонським забавкам “Король Нового Ізраїлю” ледь не збанкрутував. Його фінанси були у настільки жалюгідному стані, що у 1781 р. він був змушений на певний час віддати за борги Кузьмин та половину сусіднього Фельштина кам’янецькому каштеляну Онуфрію Морському.
В самому Кузьмині Тадей Грабянка однак ніколи не жив. Натомість його резиденцій була в сусідньому селі Остапківці (звідси походить одне з його псевдо — “граф Остап”).
Церква і синагога
Кузьмин досі зберіг структури типового містечка. Його центром є Ринкова площа обабіч якої притулилися церква та синагога.
Мурований, хрестоподібний храм Різдва Пресвятої Богородиці звели у 1839 р. на місці однойменної дерев’яної церкви ХVІІІ ст. В 1934 році храм закрили комуністи та блюзнірськи перетворили його на свинарник. Безбожники також зруйнували високу (39 метрів!) дзвіницю й демонтували купол.
За німецької окупації храм відкрили, але ненадовго. В 1950-х церкву знову закрили і лише в середині 1960-х тут відновилися богослужіння.
З протилежного боку Ринкової площі стоїть синагога — адже до Другої світової війни євреї складали третину населення містечка. За німецької окупації майже всі вони були вивезені до Ярмолинецького гетто і знищені. Вціліли лише ті, хто встиг евакуюватися, або кого заховали місцеві українці та поляки.
Синагога є ровесницею храму. Її теж звели у тридцятих роках ХІХ ст. Цікаво, що в архітектурі божниці яскраво простежуються фортифікаційні риси, що характерні для оборонних синагог ХVІ-ХVІІ ст. Лише товщина стін тут звичайна, а не “фортечна” як у давнину. Оборонні риси тут швидше данина традиції.
У повоєнні роки в синагозі була крамниця, по тому — облаштували пекарню. Старожили згадують, що підлога в синагозі була вимощена яскравими візерунчастими кахлями, а на 2-й жіночий поверх вели дерев’яні сходи, прикрашені химерним різьбленням.
Під час експедиції у рамках проекту «Могили предків» тут було зроблено сенсаційне відкриття. Після невдалого проекту зробити тут колгоспну пекарню (десь кінець 1970-х) споруда стояла пусткою і, як це часто буває у таких випадках, перетворилася на звалище. Років 6-7 тому це сміття загорілося. Стіни уціліли, але дах – було знищено повністю. Цій пожежі і завдячує без перебільшення сенсаційне відкриття.
Як з’ясували дослідники вогонь не лише знищив перекриття і дах, але й ліквідував частину радянських нашарувань, завдяки чому відкрилася частина стінопису, що оздоблював колись арон-га-кодеш.
Операційний директор Об’єднаної єврейської общини України і дослідник єврейської спадщини Віталій Камозін прокоментував це так: «В Україні лише у лічених старовинних синагогах збереглися арон-га-кодеші, чи принаймні їх залишки. Знахідка в Кузьмині – це справжня сенсація і вона, без перебільшення є унікальною».
Про єврейську громаду Кузьмина досі нагадує старий кіркут XVIII-XX ст. Він теж знаходиться неподалік Ринкової площі. Старий цвинтар сильно заріс деревами та кущами і його відвідини стануть не абиякою пригодою. Але воно того варте. На цвинтарі зустрічаються дуже красиві барокові надгробки-мацеви XVIII ст., прикрашені високохудожнім різьбленням.
Подільська «австрійська дорога» та млин
На греблі, що з’єднує лівий та правий береги Смотрича, стоїть дуже симпатичний водяний млин ХІХ ст. Особливо ефектно виглядає перекрита арочними конструкціями млинарка — спеціальний канал по якому вода поступала до водяного колеса (пізніше — турбіни). Млин діяв ще на початку 1990-х років (правда працював на електроприводі).
Повз млин від Кузьмина та далі проходить дорога, що в народі здавна називається “австрійською”. Тому є дві причини. Перша — колись вона вела до Австрії. Точніше, до прикордонного на той час Сатанова (виходить одразу до його околиць).
Від давніх часів і десь до початку 1960-х років це був один з найважливіших та найжвавіших шляхів Поділля. Зокрема, ще від княжих часів цією дорогою до Києва везли сіль з солеварень Коломиї. Завдяки цій трасі свого часу Кузьмин також став одним зі значних центрів прикордонної торгівлі — тут організовувалися велелюдні ярмарки, на які приїздили купці, як з Австро-Угорщини, так і з усієї Подільської губернії (на той час прикордонний режим був досить ліберальним).
З початком Першої світової ця дорога стала стратегічною. По ній на фронт сунули колони військ та обозів. Саме тоді в 1914-1916 рр весь шлях від Кузьмина і аж до Сатанова виклали бруківкою. До тих робіт були залучені австрійські полоненні. Це друга причина, що дала назву дорозі. От і маємо дорогу до Австрії та ще вимощену руками австрійських полонених. Австріяки працювали з німецькою старанністю, ця бруківка у досить пристойному стані збереглася й досі.
Городище Х–ХІІІ ст. і легенди
На північній околиці села, на вершині досить високої гори, розкинулося городище Х–ХІІІ століть. Для оборони це місце більш, ніж вдале – високий пагорб з крутими схилами та ще й захищений зі сходу річкою з заболоченою долиною (нижній ряд валів городища підходить до Смотрича ледь не впритул).
Укріплення саме у цьому місці з’явилося невипадково і своїм існуванням завдячує саме згаданій дорозі. Колись це була велика феодальна садиба-замок, що контролювала і охороняла жвавий торговий шлях. Городище знищили в ХІІІ ст. Навряд чи це зробили ординці Батия, які пройшли далеко в стороні. Швидше за все “постаралося” військо короля Данила Галицького, яке саме цим шляхом йшло під стіни Меджибожа. Однак достеменно можна казати лише про те, що городище знищили у наслідок нападу ворога. Його вали просто всіяні іржавими наконечниками стріл.
Городище лежить на межі урочищ Камлай та Хандюк. З цим пов’язані місцеві легенди (куди ж без них?). Згадаємо лише одну. Найбільш епічну та романтичну. У ній зокрема йдеться про турецьких ханів Камлая та Хана-Дюка. Звідки у турків хани — ще те питання.
Отож хан Дюк і хан Камлай після підкорення турками Поділля облаштували на горі над Смотричем замок. Жадібні та хтиві турецькі хани не лише грабували й нищили нещасних подолян, але забирали собі на розвагу всіх гарних дівчат, яких по тому жорстоко вбивали. Врешті викрали наречену місцевого коваля Остапа (звідси, до речі, й назва сусіднього села Остапківці). Коваль такої наруги не стерпів, накував купу зброї, зібрав ватагу місцевих парубків, повбивав хтивих зайд і зруйнував замок. Наречену Остап врятував, вони побралися і жили, як і має то бути довго та щасливо…
Насправді жоден хан (тим паче – «турецький») і поруч не пробігав. Походження топонімів абсолютно банальне й ретельно задокументоване в правдивих історичних документах. Зокрема, в інвентарному опису маєтку в селі Остапківці від 1811 року читаємо: “В имении есть две водяные мукомельницы, одна из коих находится в аренде крестьянина Павла Камлая”…
З “Ханом–Дюком” та ж сама історія. Насправді топонім від початку звучав як Кандюк, тобто син Кандида. Останній був орендарем того ж млина, але вже після Камлая.
Стежка до городища веде уздовж річки, через вербові хащі й тихі подільські ландшафти. Це маршрут, який поєднує історію, археологію, природу та відчуття відкриття — ідеальне місце для тих, хто хоче знайти нове у вже знайомому Поділлі.
Кузьмин — не туристичний магніт і не відреставрований музей. Але саме ця недосконала автентичність робить його особливим: територія, де історія ще лежить просто неба і чекає того, хто вміє бачити.
