Незалежний громадський портал

Сьогодні Славутська громада провела в останню путь захисника Вадима Григоровича Чепурченка.

Народився Вадим 23 квітня 1980 року у місті Славуті. У 2000 році він проходив строкову службу в армії, у десантних військах міста Болград. Після служби Вадим продовжив свій шлях у правоохоронних органах. Навчався у Волинській академії поліції, після чого служив у Рівному, в управлінні карного розшуку Міністерства внутрішніх справ України.

Десять років свого життя він віддав службі закону та правопорядку – завжди чесно, віддано, з почуттям відповідальності.

Після звільнення зі служби певний час працював за кордоном.

Коли у лютому 2022 року ворог ступив на українську землю, Вадим не вагаючись прийняв непохитне рішення – повернувся додому. Він добровільно став до лав Збройних Сил України, щоб боронити свою Батьківщину, свій дім, своїх рідних.

Спочатку службу проходив у 73-му центрі Сил спеціальних операцій. Брав участь у  звільненні острова Зміїний у липні 2022 року.

Пізніше Вадим служив у 8-му полку Сил спеціальних операцій м. Хмельницький.

Бойовий шлях старшого оператора групи Сил спеціальних операцій військової частини А1788, головного сержанта Вадима Чепурченка проходив через найгарячіші точки фронту: Торецьк, Часів Яр, Бахмут, Куп’янськ, Сумський напрямок. Про його відданість та професіоналізм свідчать численні подяки, грамоти та відзнаки:

• 5 серпня 2022 року – Відзнака Президента України «За оборону України»;
• 10 листопада 2024 року – Відзнака Міністра оборони України «10 років сумлінної служби»;
• Грамота командира військової частини А1788 Сил спеціальних операцій ЗСУ;
• 6 грудня 2023 року – Почесна грамота Хмельницької обласної військової адміністрації за самовідданість, мужність та служіння українському народу.

11 жовтня 2025 року, у Куп’янську Харківської області, звільняючи центр міста, під час штурмових дій Вадим був важко поранений.

«Це було останнє бойове завдання нашого Героя. Під час цієї операції його побратим загинув одразу. Самого Вадима із численними кульовими пораненнями інші побратими змогли витягнути, не дивлячись на шквальний вогневий обстріл.

Евакуювали, несучи три кілометри на собі, та переправляючи навіть у брід через річку на руках. Надавши допомогу, доставили до Харківського шпиталю, пізніше до шпиталю м. Києва.

Протягом майже місяця наш Герой мужньо боровся за життя. Але, на жаль, попри всі зусилля лікарів та молитви рідних, 7 листопада 2025 року його серце зупинилося.

У захисника залишилися мама, брат, син, кохана жінка, братова, племінники, які безмежно любили і пишалися ним. Вони втратили найдорожчу людину. А ми всі –  справжнього патріота, відважного воїна, світлу душу» – йдеться у дописі громади.