Ще трохи більше століття тому на Поділлі не було жодної дороги з твердим покриттям. Між селами тягнулися ґрунтові шляхи, якими люди пересувалися гужовим транспортом, а багнюка навесні чи восени часто перетворювала подорож на справжнє випробування.
Непрохідні тракти
У середині XIX століття всі дороги Поділля поділялися на поштові тракти та торгові шляхи. Поштові вважалися державними й утримувалися коштом «натуральної повинності» — мешканці сіл мусили безоплатно ремонтувати дороги, мости й греблі.
Головні поштові тракти пролягали з Кам’янця-Подільського до Царства Польського, Бессарабії, Житомира, Києва та Херсонщини. Але всі ці важливі для торгівлі дороги були звичайними ґрунтовими шляхами, які ставали непрохідними після дощу.
Бували випадки, коли десятки возів застрягали у болоті на кілька днів — доки селяни не витягували їх волами. Через це зривалися ярмарки, затримувалася доставка товарів до прикордонних митниць.
Перше подільське шосе
Потреба у надійних дорогах стала нагальною, і наприкінці XIX століття почалося шосейне будівництво. Найпершим великим проєктом стало шосе Проскурів — Кам’янець-Подільський — Ісаківці, яке зводили державним коштом.
Ідею дороги вперше озвучив у 1870 році подільський губернатор Іван Мещерський. Проте через бюрократію та нестачу грошей будівництво розпочали лише у 1887-му.
Уже в 1892 році шосе довжиною понад 120 верст було здане в експлуатацію — перша дорога з твердим покриттям на Поділлі!
Попри це, у 1897 році з 3800 верст подільських шляхів лише 286 були шосейними.
Автомобілі приходять на Поділля
Поява автомобілів на початку XX століття стала справжньою сенсацією. Спершу це була розкіш для багатіїв: авто коштувало 3–7 тисяч рублів.
Першим автомобілістом на Поділлі став граф Юзеф-Миколай Потоцький з Антонін. Він придбав американський Oldsmobile, а пізніше — французький La Buire, Berliet і навіть італійську Itala. Машини зберігалися у спеціальному гаражі, збудованому у стилі старонімецької вілли.
Поступово автомобілі почали з’являтися в державних і військових установах. Перші автівки виїхали на вулиці Кам’янця-Подільського, Проскурова і Старокостянтинова вже на початку 1900-х.
На початку XX ст. почали поширюватись міжміські вантажопасажирські автоперевезення, розповсюдження яких дещо стримувала мала кількість шляхів з твердим покриттям, придатних для пересування автомобілів.
Зокрема, придатною для регулярного автосполучення на території Подільської губернії була лише шосейна дорога Ісаківці (митниця) – Кам’янець-Подільський – Проскурів – Старокостянтинів (Волинська губ.), а також декілька під’їзних шляхів від міст та містечок до залізничних станцій. Отож, саме по цих дорогах стали здійснюватися перші авторейси, організацією та експлуатацією яких займались приватні підприємці.
Перші правила руху і перші ДТП
З поширенням автомобілів виникла потреба в правилах. У 1911 році Кам’янець-Подільська міська управа ухвалила «Обов’язкову постанову про порядок їзди на автомобілях». Вона містила 24 пункти — серед них обмеження швидкості до 10 верст на годину у місті та заборону залишати автомобіль без нагляду.
Втім, навіть за таких обмежень аварій уникнути не вдавалося.
Так, 29 листопада 1919 року на Новому мості в Кам’янці-Подільському зіткнулися два авто. Ніхто не загинув, але впав один проліт парапету.
А от перша смертельна ДТП на Поділлі сталася у 1913 році в селі Ружична (нині мікрорайон Хмельницького): омнібус, попередник автобуса, збив на смерть трирічного хлопчика Прокопа Дармограя.
За матеріалами публікацій інтернет-видань та історика і краєзнавця Сергія Єсюніна.