Сучасний клімат Поділля встановився лише близько 15 тисяч років тому. До того понад 200 тисяч років територія нинішньої Хмельницької області лежала на краю гігантського льодовика. Крижаний щит покривав північ краю, перетворюючи його на безжиттєву снігову пустелю, схожу на тундру. Люди тоді селилися ближче до теплого Подністров’я. Лише після відступу льодовика з’явилися ліси, трави та звичний для нас клімат.
За свідченнями історика Володимира Гериновича, у XVI столітті майже все Поділля було вкрите густими лісами. Особливо непрохідними вони були навколо Кам’янця. Тут водилися зубри, дикі коні, олені, серни. У Товтрових горах місцеві мешканці ховалися від татарських нападів і звідти ж організовували напади на поміщиків.
Поділля у XVI–XVII століттях славилося й своїми промислами. Одним з головних експортних товарів був червець — комашка, з якої добували дорогу червону фарбу, так звану кошеніль. Її вивозили до Мілану, Флоренції та Венеції, де використовували у шовковому виробництві.
Місцеві мешканці тримали багато худоби, а татарські навали часто супроводжувалися масовими грабунками. Літописи свідчать: лише під час нападу 1575 року з Поділля було виведено 150 тисяч коней, пів мільйона голів великої рогатої худоби і понад 200 тисяч овець. Саме тоді, рятуючись від втрат, українці почали розводити більше свиней — м’ясо яких татари не чіпали через заборону вживати свинину.
Кам’янець-Подільський у XVI–XVII століттях був одним із найбільших торгових центрів Східної Європи. Сюди звозили шовки зі Сходу, вино з півдня, сукна з Англії, хутра з Московії. З Поділля вивозили деревину, поташ, смолу, дьоготь, худобу та рибу. Але мало хто знав, що Кам’янець був також значним у Європі місцем торгівлі підневільними жінками.
Подолянок, волинянок, галичанок звідси вивозили до Кафи (нині — Феодосія), де вони потрапляли до рук генуезьких купців, які потім продавали ïx по всьому світу.
Освіта і побут теж мали свої особливості. У ранньому середньовіччі навчання в ycix школах Поділля починалось о 5-й годині ранку, а о 9-й уроки вже закінчувалися. У XVI — XVII століттях були введені більш пізні години — починалися заняття о 7—й ранку, а завершувалися об 11-й годині.
У XVIII — XIX століттях подоляни снідали вдосвіта, о б-й годині ранку, до початку трудового дня. Обід починався об 11-12-й годині i був найситнішим з ycix прийомів їжі. Полуденок (a6o підвечірок), який додавався лише під час важких робіт, складався з хліба з солоним салом та цибулею (часником, огірками). Іноді, якщо робота в полі, брали з собою коржі. Вечеряли після заходу сонця свіжозвареною стравою.
За матеріалами публікацій Сергія Єсюніна.