На старовинних мапах Європи, починаючи ще з античних часів і аж до XVII століття, між сучасними Поділлям та Волинню часто можна побачити загадкове озеро Амадока. Згідно з позначеннями давніх картографів, воно простягалося на понад 130 км у довжину і до 30 км у ширину, займаючи значну частину сучасної Хмельницької та Тернопільської областей, і давало життя таким річкам, як Збруч, Смотрич, Студениця, Гнізна, Ушиця, Південний Буг, Случ та Горинь.
Амадоку позначали як Lacus Amadoca, Lago Amadoca або Palus Amadoca — тобто «озеро» чи «мілководна затока». В античній термінології palus означало не болото у сучасному розумінні, а радше неглибоку водойму — саме так колись позначали навіть Азовське море.
Озеро з Геродотових хронік
Вперше велетенську водойму у серці Поділля згадав Геродот ще у V столітті до н. е. У своїй «Історії» він писав про річку Гіпаніс (Південний Буг), яка «витікає з великого озера, навколо якого пасуться дикі білі коні».
Через шість століть, у II ст. н. е., Клавдій Птолемей на своїй карті світу уточнив координати цієї водойми та вперше назвав її Амадокою. З того часу озеро перекочувало на більшість європейських карт Середньовіччя та Ренесансу — як беззаперний факт.
Амадока на одній із копій кари Птолемея.
Легенда, що жила понад тисячу років
В епоху Ренесансу Птолемеєва карта залишалася основним джерелом географічних знань. Тож Амадоку автоматично переносили з однієї мапи на іншу.
Навіть у XVII столітті її ще можна було побачити на нових картах, хоч у реальності ніякої велетенської водойми між Бугом, Збручем і Случем не існувало.
Аргументи «за» існування озера
Припущення про реальність Амадоки підтримувала архітекторка та історикиня Ольга Пламеницька, авторка книги «Castrum Camenecensis. Фортеця Кам’янець».
Зокрема, як аргумент на користь реальності Амадоки, вона посилається на давні хроніки: «Турецький хроніст Саад-ед-Дін, описуючи у своїй хроніці похід турків у 1498 р. на землі Західної України, згадував «озеро, подібне до моря, на берегах якого було багато визначних міст».
Папський нунцій Руджері у XVI столітті згадував, що «на Поділлі є велике озеро Амадока, з якого витікає багато річок».
Дехто з дослідників навіть припускає, що Амадока могла існувати як велике мілководне озеро або болотиста заплава, яке згодом пересохло — подібно до того, як зникло Аральське море.
Докази проти легенди
Та історики мають і переконливі контраргументи. У місцях, де на картах фігурує озеро (зокрема, біля Сатанова) у 2015-2017 рр., під час розкопок було виявлено поселення “черняхівської культури (II-IV ст. ст. н. е..). Там розкопали і давньоруське городише XIII століття. Більш того, на околиці Сатанова, і теж у відносній низині, розкинулося гігантське поселення трипільців. Тобто поселення стояло там, де мало б бути дно озера! Адже в часи Трипілля, а це за кілька тисячоліть до Геродота, Амадока повинна була бути на піку повноводності.
Станіслав Сарницький, придворний географ короля Стефана Баторія, у своїй книзі «Descriptio veteris et novae Poloniae» (географічний опис всієї Польщі, Литви та Інфлянтського краю, виданий в Кракові в 1585 р.) дає докладний і досить точний та детальний опис Поділля. Ось тільки в цій масштабній праці немає щонайменшого натяку ні на озеро, ні на болото, ні на інше, що можна б вважати легендарною Амадокою. На представленій в тій же книжці досить детальній мапі Речі Посполитої Амадока теж відсутня.
Географічна помилка, що стала легендою
Отже, науковці сходяться на тому, що Амадока — це географічна містифікація, яка народилася через помилкове тлумачення Геродотових текстів і перейшла в європейську картографію з Птолемеєвих мап.
Сьогодні вона залишається лише цікавою історичною загадкою, яка нагадує про те, як легко людська уява може перетворити припущення на «реальність» — хай і лише на карті.
За матеріалами історика та краєзнавця Дмитра Полюховича.