Хмельницький має багату історію, частина якої пов’язана зі старими кладовищами. Серед них – німецьке військове кладовище, яке було облаштоване восени 1941 року на північній околиці тодішнього Проскурова, біля Старокостянтинівського шосе, розповідають у «Віртуальному музеї міста Хмельницького».
Восени 1941 року, згiдно розпорядження Проскурiвського гебiтскомiсарiату та мiської управи, на пiвнiчнiй околицi мiста була вiдведена земельна дiлянка для нiмецького вiйськового кладовища. Влаштували його на пагорбi з лiвого боку (якщо їхати з мiста) Старокостянтинiвського шосе бiля повороту на Вiнницю (на мiсцi колишнього унiверсаму «Вiнницький») та декілька навколишніх будинків, частково пiдземний перехiд до заводу «Темп».
Кладовище прямокутне, подiлене навхрест на чотири сектора. Зазвичай у центрі цвинтаря ставили великий хрест. Це стандартне планування німецьких військових кладовищ. Один із секторiв вiдвели пiд поховання солдат угорських частин, що в 1941–1942 роках перебували в Проскуровi (Угорщина була союзницею Нiмеччини пiд час другої свiтової вiйни).
Перше поховання на вiйськовому кладовищi вiдбулося 6 жовтня 1941 року. У той день окупацiйна влада органiзувала захоронення останкiв 13 полонених у першi днi вiйни нiмцiв, якi знайшли пiд час розбору завалiв проскурiвської в’язницi НКВС.
Останнi поховання були зимою 1944 року. У рiзних джерелах вказано, що на кладовищi було захоронено вiд 400 до 800 нiмецьких та угорських солдат, бiльшiсть із яких померли в тилових шпиталях в 1942–1943 роках та загинули в боях пiд Шепетiвкою в 1944 роцi.
Пiсля визволення Проскурова вiд нацистських окупантiв (25 березня 1944 року), кладовище зрiвняли з землею, i на його мiсцi насадили дерева. В 1960–1970-х роках цю територiю почали забудовувати.
Пiсля вiйни в Хмельницький іноді приходили листи з Нiмеччини з проханням повiдомити про долю нiмецького вiйськового кладовища. Зрозумiло, що в радянськi часи такi листи не афiшувалися i, ймовірно, потрапляли у вiдповiднi установи.
Пiсля перебудови та в роки незалежностi на подiбнi запити вже намагалися вiдповiдати. Наприклад, один iз таких листiв прийшов вiд Еберхарда Шмелiнга в 1996 роцi, у якому вiн просив мiськвиконком повiдомити — чи можливо отримати фотографiю могили свого батька Йоахима Франца Вiльгельма Карге, який був похований 31.12.1943 року в Проскуровi. До листа пан Шмелiнг навiть вислав схему кладовища та додав номер могили свого батька. Виявляється, у педантичних нiмцiв i досi все на облiку: необхiдно лише звернутися в «Службу по могилах вiйськового часу», де зберiгаються данi про всi поховання 1939–1945 рокiв як на своїй територiї, так i у iнших країнах. Декілька нiмецьких кладовищ було i у Проскуровi. Наш мiськвиконком на запити з Нiмеччини мiг вiдповiсти лише те, що кладовища не iснує, а його територiя забудована.
Коли почали будувати дев’ятиповерховий будинок, багато свідків знаходили у котловані людські рештки. На початку 1990-тих, коли прокладали теплотрасу в цьому районі, так само свідки згадують про людські кістки, і, навіть, про домовину з рештками офіцера. Подібні спогади і про будівництво підземного переходу.
Восени 2017 року з міжбудинкового простору на місці цього кладовища Німецькою Народною Спілкою по догляду за військовими похованнями (Фольксбунд) було ексгумовано рештки 148 німецьких військовослужбовців, які було перепоховано на збірному цвинтарі в Потеличах Львівської області.