Історія створення головної спортивної арени в обласному центрі бере свій початок у 20-х роках минулого століття. Саме тоді в Проскурові з кожним роком все більшу популярність серед населення завойовував спорт.
Основним місцем спортивних занять був майданчик у парку ім. Коцюбинського (зараз сквер ім.Шевченка). Але мало того, що він був невеличкий і примітивний, так до того ж у 1926 році його взагалі вирішили закрити, а площу передати міськкомунгоспу під забудову, розповідає історик та краєзнавець Сергій Єсюнін.
Рішучий протест окружної ради фізкультури, у якому особливо підкреслювалося, що “місто позбавляється єдиного обладнаного місця для занять спортом”, незабаром все-таки вплинув на міську владу. Було прийняте рішення переобладнати під стадіон місцевий іподром. Знаходився він навпроти нинішнього парку ім. Франка, за залізничною колією (про існування тут колись іподрому зараз нагадує лише назва провулку Іподромний).
За справу взялася молодь міста. Іподром являв собою величезний пустир, в деяких місцях якого стояла вода, ріс очерет і навіть водилися дикі качки. Не один день обрану під стадіон ділянку осушували та підсипали ґрунт на розміченому футбольному полі. Пізніше вздовж поля встановили лавки і побудували дерев’яний навіс для глядачів, поруч обладнали волейбольний і баскетбольний майданчики, легкоатлетичні сектори.
Після завершення всіх робіт, у 1927 році, в урочистій обстановці був відкритий перший у Проскурові “спортстадіон”. Саме тут у довоєнний час проходили найголовніші футбольні двобої і спортивні змагання. А незабаром стадіон перейшов у відомство товариства “Динамо” і одержав відповідну назву.
Питання про будівництво нового стадіону стало актуальним наприкінці 30-х років. Для новобудови обрали майданчик біля досів (будинків офіцерського складу) — саме те місце, де нині і розташувався стадіон “Поділля”. Введення в дію спортарени було заплановано на 1942 рік, але війна, що почалася, перекреслила плани.
Роботи відновили лише у квітні 1950 року. Більше сотні колективів підприємств і установ, комсомольських і піонерських організацій щодня трудилися на будівництві: споруджували трибуни (загальна кількість місць — 4000, із них сидячих — 1750), центральний вхід, встановлювали огорожу, вирівнювали футбольне поле. Найскладнішим виявилися гідромеліоративні роботи. Як відзначалося в проектній документації на стадіон “Динамо”: “…ділянка, де розташований стадіон, являє собою продовження низовини передмістя “Кавказ” і характеризується формою рельєфу – блюдця, площа 2,2 га. До Великої Вітчизняної війни територія стадіону служила міським смітником, внаслідок чого завозилися ґрунт, каміння та всякого роду відходи. Все це з часом ущільнювалося й утворило водонепроникну кірку 1 – 1,25 м. В результаті поєднання цих факторів (рельєфу і кірки) відбувається заболочування місцевості атмосферними опадами і навіть у літню пору, під час зливи середньої інтенсивності, стадіон виходить з ладу і стає непридатним для змагань. Таким чином, гостро постає питання про проведення гідромеліоративних робіт”.
Незважаючи на всі складності, будівництво було проведено у рекордно короткий термін – півтора місяця. Урочисте відкриття стадіону, у якому взяв участь перший секретар обкому В. Бегма, відбулося 16 травня 1950 року. Цей день став великою подією в спортивному житті Проскурова – нарешті в нашому місті з’явився більш-менш сучасний стадіон.
На початку 1960 року Хмельницька футбольна команда “Динамо” одержала статус майстрів і право виступати в чемпіонатах СРСР. Та тут постала велика проблема — виявилося, що міський стадіон не відповідає вимогам проведення матчів такого рівня. Але, дякуючи долі, тодішній перший секретар обкому партії О.Ватченко був великим аматором футболу, і одразу взяв вирішення цього питання під свій особистий контроль. Було прийняте рішення про початок негайної перебудови стадіону.
У січні 1960 року перед будівельниками поставили жорсткі строки – закінчити всі роботи до 15(!) квітня. І от за три місяці виросли нові залізобетонні трибуни на 10.020 місць із роздягальнями, душовими, сауною, медпунктом. Були встановлені щогли електричного освітлення, котрого в той час більшість стадіонів ще не мала. Загальний кошторис робіт на стадіоні склав 2.400.000 карбованців!
Велику допомогу в будівництві надала громадськість міста – робітники, службовці, студенти, школярі, які безкоштовно і не один день працювали на новобудові. Урочисте відкриття стадіону відбулося 24 квітня 1960 року, в день, коли перший матч на своєму полі в рамках чемпіонатів СРСР проводили хмельницькі динамівці.
За наступні 40 років стадіон практично не змінився , хіба що назва стала інша – “Поділля”, так провели ще кілька капітальних ремонтів.
Відбулася в історії стадіону й одна, по-справжньому знаменна подія: у 1980 році над його трибунами в спеціально встановленій чаші був запалений Олімпійський вогонь, який естафетою направлявся з Греції у Москву і на шляху свого проходження з 8 на 9 липня “заночував” у нашому місті. Прямо скажемо, не багато спортивних арен України та світу можуть похвалитися таким фактом.
З 1990 року в історії стадіону почалася чорна смуга, що тривала майже десятиліття: кожні 2-3 роки головна спортивна арена міста переходила з рук у руки, змінюючи своїх господарів, власників, орендарів. Тим часом споруда прийшла у запустіння і почала руйнуватися. Нарешті, на початку 2000 року міська рада прийняла стадіон у комунальну власність міста, і з’явилася надія на приведення у нормальний стан спорткомплексу “Поділля”. Тодішній мер міста М.Чекман вийшов з ініціативою провести повну реконструкцію стадіону. Будівельні роботи розпочалися в листопаді 2001 року, а у вересні 2003 року стала до ладу перша черга нового стадіону. Фактично заново була споруджена центральна трибуна із зручними індивідуальними місцями для глядачів, захисним дахом від дощу та прибудованою чотириповерховою спорудою для адміністративногосподарських приміщень, офісів, торгівельних закладів.
З 2016 року — чергова рекомендація стадіону. Був відновлений футбольний клуб “Поділля, відбуваються чемпіонати міста та області з легкої атлетики.
