Село Нове Поріччя, шо в Городоцькій громаді на Хмельниччині вражає величезною кількістю пам’яток і дивовижної краси ландшафтами. Варто лише зазначити, шо знаменитий художник Наполеон Орда, ім’я якого відоме кожному, хто цікавиться історичної спадщиною, побувавши ту створив образу дві роботи, хоча зазвичай малював у таких випадках лише одну акварель, розповідає «Україна інкогніта».
Село у 1762 р. заснував магнат Ян Якуб Замойський. Пізніше, коли він віддав свою доньку Урсулу за великого коронного маршалка Міхала Мнішка, Нове Поріччя відійшло до Мнішків як посаг.
Нові господарі у селі з’являлися нечасто. Бо якої біди скніти у глухому подільському селі (хай і надзвичайно мальовничому), коли можна незле збавити час десь у Варшаві, Кракові чи Парижі?
Попри те, палацовий комплекс у Новому Поріччі, ймовірно, почали зводити саме Мнішки. Це, зокрема, яскраво засвідчує величезних розмірів палацова цегла, характерна саме для кінця XVIII-го століття. Не виключено, що «старий» (неготичний) палац – відносно невеличкий будинок з високою баштою поруч, поставили ще Замойські. Принаймні архітектурно він відповідає палацам того часу.
Уявлення, як виглядав палац за часів Мнішків, можна скласти по так званій «Рогатій школі» (чому з’явилася ця назва, добре зрозуміло з світлин). Вона, до речі, присутня, що на одній з акварелей Орди, що на мідьориті Міхала Ключевського.
Школою ця споруда стала у пореволюційні часи, а від початку використовувалася під заїзд (готель). Якщо поважне панство, яке приїздило в гості, зупинялося в палаці, то супроводжуючі їх посполиті — в заїзді. За іншою версією тут жив управитель маєтку, одночасно використовуючи споруду під «контору». Сьогодні тут сільський музей.
Поруч з «Рогатою школою» можна побачити руїни каретовні. Каретовню теж поставили у неоготичному стилі. Руїни красиві і дуже романтичні, але сфотографувати їх неможливо через густі зарості.
Далі стояла панська конюшня (за іншою версією – комора для збіжжі), кажуть, що теж неоготична, але до нашого часу вона не дійшла. Зате майже повністю зберігся будиночок «придворного» пасічника з льохом, де на зиму ховали вулики з бджолами. Наразі тут рохкають селянські поросята.
Втім з цією спорудою не все так просто. Пасічник тут господарював, коли селом володіла графиня Ігнатьєва, дід якої, маршал Кутузов колись так файно спалив Москву (ай, молодець!).
Судячи по архітектурі з великою долею вірогідності тут колись могла бути припалацова римо-католицька капличка Мнішків, а по тому Скібнєвських.
На превеликий жаль, верхня надбудова «льохів» знищена. Особливо вражає стрілчасте готичне псевдовікно, де цегляна кладка імітує засклене невеличкими скельцями справжнє (судячи з усого це мурування з’явилося пізніше будівництва самої споруди). Тут використана як звичайна цегла, так і надзвичайно тоненькі пласкі цеглини. Як то все примудрилися викласти давні муляри – для автора загадка.
Службові неоготичні споруди (заїзд, каретовня, конюшня (комора?), льох пасічника, можливо, ще щось) утворювали цілу вуличку, що тяглася вздовж краю пагорба.
В архітектурні витребеньки дідичі Поріччя (вірогідно ще Мнішки) вклалися не просто так. На верхівці сусіднього пагорбу стояв палацовий комплекс і неоготична вуличка була окрасою краєвиду: сидиш собі на балконі чи терасі, сьорбаєш каву чи вино та милуєшся краєвидом, уявляючи ніби перенісся десь до Франції чи Німеччини.
1830 року Нове Поріччя придбав Віктор Миколай Скибневський, шляхтич гербу “Шлеповрон”.
Хто саме зі Скібневських звів «новий», у стилі класицизму, палац достеменно не відомо. За однією з версій ще Віктор. За іншою – його син Генріх, який у 1859 р. успадкував Поріччя по смерті батька (усього той мав шестеро синів та дві доньки).
Створення палацового ландшафтного парку приписують знаменитому ірландському садівнику Діонісію Міклеру, також відомому як Деніс Макклер (1762-1853), який заклав чимало парків на Поділлі та Волині. Досить вірогідна версія — в парку чимало дерев віком 150-200 років, та й рука майстра простежується. Парк хоча й дещо здичавів, але добре зберігся до сьогодні.
Як того й вимагалося в «Інтернаціоналі» палацовий комплекс «до основанья» знищили після революції. Однак «за тєм», з побудовою «новоґо міра» не склалося. На місці «Подільського Версалю» спромоглися організувати лише майданчик для гри в копаного м’яча.
Крім величного палацу Нове Поріччя славилося ще й пивом. Місцева броварня була однією з найпотужніших на Поділлі (більшою була лише Вінницька) та постачала продукцію в найбільші міста Імперії і навіть за її кордони. Популярністю місцеве пиво завдячувало надзвичайно смачній місцевій воді.
Броварню у 1876 р. звів Генрик Скибневський. Щоправда, вже наступного року свої ново-порічанські маєтності він продав вже згаданій графині Катерині Ігнатьєвій.
Графиня господарством не переймалася і одразу ж здала броварню в оренду Леону Кляве. Леон Генріхович був відомим на все Поділля пивоваром. Згодом, заробивши Новому Поріччі стартовий капітал, він збудував броварню в Проскурові (тепер Хмельницький). Нині це досить відоме підприємство «Хмельпиво».
З 1909 року броварнею володів херсонський адвокат Тимчинський, а її орендарем був В. Лемберґ, який на честь свого прізвища прикрасив пляшки зображенням лева який осідлав пивне барило. Правда тваринка вийшла більше схожою на мавпу. Тоді при 46 робітниках броварня щорічно виробляла пива на 85 000 рублів. На ті часи – велетенська сума!
Броварня пропрацювала до серпня 1914 р. – з початком війни на всій території Російської імперії ввели “сухий закон” і пиво потрапило під заборону. По тому в пореволюційні роки її розграбували, а пусті корпуси розтягнули на будматеріали хазяйновиті подоляни.
Від потужного виробництва уціліли лише величезні, розміром з тунель метро льохи, що нагадують руїни якогось давнього замку. Туристи від них у захваті.
Цікавим є й давній цвинтар з архаїчними хрестами «хрещатого» типу та руїнами мурованої цвинтарної каплички.
У густих верболозах ховаються ще й руїни водяного млина ХІХ ст. Але ця пам’ятка буде цікавою хіба що для фанатів давніх млинів.
Нове Поріччя знаходиться кілометрів за 5 від колишнього райцентру Городок. Це якщо їхати навпростець грунтівкою через поля. Дорогою буде кілометрів 10-ть… Ніби небагато, але на деяких ділянках ця траса більше нагадує сумнозвісний «напрямок».